o_bilozerska | ТІК про громадський спротив

(По-русски читать тут)
Вчора, 27 січня, взяла участь у черговій (але для мене першій) Толоці Інтелектуалів Країни (ТІК), організованій письменником Сергієм Пантюком. Толока відбулася у видавництві "Смолоскип", темою її було - все про громадянський спротив. Було троє доповідачів - письменник і філософ Анатолій Дністровий, молодий політик Андрій Юсов і я.
В обговоренні взяли участь багато цікавих людей - директор "Смолоскипа" Ростислав Семків, нардеп Андрій Павловський, Іван Коломієць, лікар і журналіст Анатолій Якименко, представниця Фундації регіональних ініціатив з Криму Таміла Ташева, майстер айкідо і політолог Ростислав Левчук, відомий "убивця Януковича" Олег Шинкаренко, свободівці Андрій Іллєнко та Юрко Ноєвий та інші.

Після кожної лекції було обговорення, а потім підсумкова загальна дискусія. Все мирно і чемно, особливої гостроти у дискусіях не було - чи то люди виховані зібралися, чи то Янукович постарався, продовжує всіх згуртовувати.

Сергій Пантюк у вступному слові окреслив теми круглого столу: чи маємо ми право на спротив? Де межа, за яку ми не можемо переступати? Чи маємо право на дії їхніми методами?

"Якщо суспільство не об"єднається у загальний спротив, - сказав він, - через рік-два можемо говорити про втрату України!".

Анатолій ДНІСТРОВИЙ зачитав фрагмент своєї нової наукової книги "Бультер'єр громадянського суспільства". Він у дуже науковому стилі розповів про конституціоналізм. Розглянув, які бувають види влади. Нинішня, наскільки я зрозуміла, - посткомуністична, це влада заради самої себе, яка заперечує конституціоналізм.

Влада не йде на контакти з точки зору конституціоналізму з політичними силами демократичної спрямованості і з соціумом.

Влада, яка порушує конституціоналізм, не є легітимною.

Нам залишається партизанська діяльність, сформульована у філософії Карла Шмідта пізнього періоду, коли він вже відійшов від ультраправих поглядів - в його "Теорії партизана".
Ознаки партизанської боротьби:

- партизан діє нерегулярними методами проти регулярної системи,
- партизанська боротьба принципово політична.

Партизан - не обов"язково з гвинтівкою у лісі, ще може бути інтелектуальна, економічна, правова діяльність партизана.

Боротьба має початися з формування тіньового суспільного договору.
Далі - формування притомного уряду, далі - вибір притомної політики, далі - виконання зобов"язань перед суспільством.

Протест і революційність - успішний політичний товар, який можуть використати у своїх цілях. Приклад - Помаранчева революція.

Влада завжди перешкоджатиме аншлюсу середнього класу і громадських активістів.

Андрій ЮСОВ прочитав доповідь на тему "Нові шляхи та перспективи сучасного громадянського спротиву".
Він казав, що в Україні така специфіка, що ненасильницькі дії маніфестарного характеру у нас можливі, хоча й обмежені і ускладнені. У нас - частково вільне суспільство.
Більшість українців погодиться з гаслом "Україні - українську владу!". А от, наприклад, в Італії теж є незадоволені, і відбуваються манфестації, але гасло "Італії італійську владу!" уявити неможливо :)
(А от коли Італія була під австро-угорською владою, тоді таке гасло уявляється цілком можливим - О.Б.)

Останні 5 років в Україні була анархія і свобода, і захищати демократію як таку не було потреби. А зараз знову треба.
У Франції, наприклад, окремо екологічні протести, окремо ще якісь - а ми змушені захищати не окремі блоки, а демократію в цілому. Навіть антиподатковий майдан був заполітизований, і в цьому нікого не можна звинувачувати.

Нові шляхи акцій спротиву:
1. Протести не тільки вуличні, але й мережеві.
2. "Від Майдану до майданчиків". Коли немає сили зібрати Майдан, треба обирати інші методи - велику кількість малобюджетних акцій по всій Україні, але переважно у столиці.

А.Юсов докладно розглядав явище "громадянської простититуції" - намагання політичних сил демонструвати потужність і масовість призвело до масового використання "платних громадян".

"Треба або відмовитись від цього (можливо, навіть запровадивши для "платних громадян" адмінпокарання), або, навпаки, легілізувати це явище, уклавши з людьми трудову угоду, в одному з пунктів якої зазначатиметься, що людина зобов"язується не виходити на акції з протилежними гаслами.

(Як на мене, не можна вимагати від повії, щоб вона обслуговувала тільки пацанів з нашої вулиці, а з сусідньої не обслуговувала. Бо такого ж ніде нема. Варто, навпаки, запровадити відповідальність, причому не адміністративну, а кримінальну - не для тих, хто бере гроші за участь в акції, а для тих, хто їх платить. Встановити, що політична сила має право привезти людей на орендованому нею транспорті і централізовано нагодувати їх після акції якими-небудь бутербродами з чаєм (але не давати грошей на їжу - О.Б.)

А то дійшло до того, що зараз тих, хто виходить на мітинги безкоштовно, вважають дурнями.

Тема "Від Майдану до майданчиків" помагає уникнути цього.
Він зробив комплімент ВО "Свободі" - на її акціях "платних громадян" не буває.
Також А.Юсов закликав готуватися до таких дій міліції, у порівнянні з якими нинішні знущання видаватимуться квіточками, і протидіяти їм шляхом акцій спротиву і апелювання до міжнародної спільноті.

Наступним доповідачем була я, Олена БІЛОЗЕРСЬКА, з темою "Інтернет-підтримка акцій громадянського спротиву. Переваги і небезпеки цього шляху".
Сказала я приблизно таке:

Під акціями громадського спротиву я передусім маю на увазі акції, що відбуваються у реалі, а не у віртуалі. Хоча і в Інтернеті теж можна проводити вдалі акції спротиву - як просто не приховуючи своїх думок, так і організовуючи флешмоби, які з Інтернет-простору не виходять - коли, наприклад, всі блогери починають перепощувати текст або картинку одного й того самого змісту, що викриває або висміює дії влади.

Як на мене, такі акції досягають успіху, тільки коли вони стають тотальними, масовими, коли чи не в кожному другому українському блозі з"являється цей текст або картинка. Тоді ця хвиля потрапляє до українських ЗМІ, і про неї дізнаються не тільки блогери. Бо хоча блогерів дуже багато, але порівняно з усім іншим українським суспільством це поки що не дуже широкий прошарок.

Також через Інтернет можна вдало домовлятися, а потім проводити флешмоби у реалі. Однією з найбільш вдалих була серія флешмобів "Лента за лентою", особливо перша акція, коли у день приїзду Путіна влада заборонила всі масові акції, але люди домовились через Інтернет і зібралися на Майдані з синьо-жовтими стрічками, і зробили "Тссс! Україно, мовчи!", і розійшлися раніше, ніж прибули автозаки.

Якщо будь-яку акцію, а тим більше, акцію громадського спротиву не відзняли і не показали журналісти, її, вважайте, не було. Не секрет, що дійство практично всіх акцій зараз розраховане не на випадкових перехожих, а на тих, хто пізніше дізнається про неї з мас-медіа. Особливо це стосується короткотривалих флешмобів.

Тому, коли передбачливі активісти готуються до акції, то подальшому висвітленню її у мас-медіа вони приділяють не менше уваги, ніж, власне, підготовці самої акції.

Найпростіший і найбільш поширений шлях для цього - запросити журналістів Е-мейл розсилкою. Це шлях простий і правильний, але не завжди надійний, у нього є певні слабкі місця, а саме:

1. журналісти можуть не прийти на вашу акцію або їх буде мало. Причини цього:
- ви не змогли їх зацікавити, неякісно склавши прес-анонс;
- у цей самий час відбувається якась інша, важливіша подія, і всі журналісти там. (Пам"ятаю, у мене був випадок - проводили ми акцію, за тиждень все запланували, запросили людей, ще й прив"язані були до конкретної дати і часу - а тут раптом в останній день стало відомо, що в цей самий час Президент відкриває якусь виставку, і через це у нас було дуже мало телекамер);
- Ваша акція відбувається ввечері, або у вихідний день, або далеко від центра міста, тобто, журналістам просто ліньки до вас іти.

2. Журналісти можуть прийти, але потім не висвітлити вашу акцію, або висвітлити її не так, як вам би хотілося. Всі знають, як, наприклад, від усього, що відбувалося насправді, в кадрі залишається хтось один, схожий на бомжа, або кумедна істерична бабка, або пацан, що кидає зіги. Причому це залежить не тільки від самих журналістів, більше від їх начальства.

ЩО РОбИТИ?
Продовжуючи запрошувати журналістів потужних ЗМІ, треба підстрахуватися.

1. Запросити на акцію незалежного журналіста (наприклад, мене), про якого, в принципі, відомо, як і що він напише, і якщо це вас влаштовує, достатньо лише заручитися його згодою бути на акції.
Журналіст робить матеріал, розміщує його в Інтернеті на доступному йому ресурсі, після чого всі ЗМІ у нього передирають.

2. Серед активістів має бути людина, краще двоє, які знімуть акцію на фото і відео. Далі у максимально короткі строки після її завершення треба відібрати кілька кращих фотографій, змонтувати відео, написати прес-реліз (краще, щоб він був написаний ще до акції, а потім лише додати, якщо під час акції сталося щось непередбачуване).
Ці матеріали треба розіслати тим самим незалежним журналістам, розкрученим блогерам, і вже у другу чергу офіційним ЗМІ. Чому? Бо офіційні ЗМІ охочіше беруть інформацію у відомих їм журналістів і блогерів, ніж з маловідомих їм джерел. От у мене зараз чомусь так сталося, що практично все, варте уваги, з мого блогу потрапляє до потужних Інтернет, а часто і паперових ЗМІ.

Можна просто розмістити фотозвіт з вашої акції на власному сайті і розіслати лінки на нього тим самим журналістам і блогерам. Так останнім часом робить, наприклад, "Чорний комітет".

Якщо вашу акцію влада може витлумачити як незаконну, але ви берете на себе відповідальність за неї - тим більше спочатку розмістіть матеріали на власному сайті, а вже потім хай він з"явиться на сторонніх ресурсах. Так ви бодай трохи убезпечите журналістів від можливих неприємностей.

До речі, якщо ваша акція дуже неординарна і резонансна, телеканали, які її не відзняли, запросто можуть звернутися до вас по ваше любительське відео.

Кілька слів про переваги і недоліки висвітлення акцій громадського спротиву саме в Інтернеті.
Недолік, власне один: Інтернет все ще поступається за впливовістю телебаченню. До того ж, якщо ми кажемо про політику, серед користувачів Інтернету дуже багато молоді, а молодь не голосує на виборах, голосують бабусі, які дивляться ТБ.

Переваг купа:
1. Неймовірна швидкість розповсюдження (на першому місці - Твіттер)
2. Робота колективним розумом у соціальних мережах - колективним розумом краще не тільки планувати акцію, але й висвітлювати і обговорювати її - бо одна людина, навіть найкращий журналіст, завжди чогось не побачить, не почує, не встигне відзняти.
3. Доступність, тобто можливість зробити повідомлення будь-якій людині, без проміжних інстанцій у вигляді журналістів, редакторів і модераторів.
4. Як правило, відсутні обмеження по довжині матеріалів, кількості фотографій тощо.
5. Більш неформальний і не причесаний редакторами стиль подачі матеріалів. Звісно, деяких слів і виразів і в Інтернеті варто уникати, але якщо я напишу, наприклад, "ніфіга у комуняк не вийшло", то так воно і буде, і люди охочіше читатимуть, бо видно, що писала жива людина, така, як всі, а не якийсь захмарний професіонал :)

Ще один суттєвий момент - у вас мають бути налагоджені стосунки із популярним ресуром відповідної тематики. Тобто, де постійно пишуть про щось подібне до того, що робите ви. Тоді буде віддача. Поясню: якщо суперпопулярний блогер, який пише переважно про спорт, або постить фотографії з подорожей, раптом напише про цікаву громадську акцію, піар акції буде значно меншим, ніж якщо про неї напишу я, хоча в цілому ресурс того блогера може бути вдесятеро популярніший за мій.

Коли інтернет-підтримка незамінна? По-перше, це висвітлення акцій, по-друге, що іще більш важливо - це висвітлення репресій. І якщо невдача із висвітленням акції означає всього лише одну провалену акцію, невисвітлення репресій може означати загибель, каліцтво чи тюремне ув"язнення для живої людини.

Переходжу до конкретних прикладів. Народ мені пробачить, якщо зроблю акцент саме на власному досвіді. Бо це я добре знаю. У інших людей може бути не менш цікавий досвід, але я останнім часом не встигаю моніторити все, що хотілося б.

22 листопада минулого року почався підприємницький Майдан. На Майдані було 50 тисяч людей - це вам не флешмоб із 10 студентів - але камер на Майдані практично не було до самого вечора. Хоча заздалегідь було відомо, коли ця акція почнеться. Кілька людей, і я серед них, пробивали інформаційну блокаду за допомогою твіттера. Потім уже, коли влада побачила, що замовчати не вдалося, з"явилися камери.

Далі. Коли починаються репресії, їх теж далеко не одразу починає висвітлювати телебачення. І якщо миттєво, одразу після затримання людини, весь Інтернет не зашумить її іменем, ця людина може просто зникнути. Як зникли, по суті, зараз п"ятеро молодих націоналістів - ні рідні, ні адвокати по 10 днів не знають про їх місцеперебування.

Якщо затримана чи зникла людина належить до якоїсь організації, ця організація обов"язково має сайт. На ньому треба дуже оперативно розмбіщувати ДОСТОВІРНУ інформацію, щоб журналістам і правозахисникам було звідки її брати.
Але не можна задовольнятися тим, що інформація на вашому сайті, треба поширювати її всіма шляхами.

От дивіться: зараз є кілька прекрасних сайтів, де зібрані всі матеріали про репресованих націоналістів. І багато людей вже знають ці сайти. Але хай я тільки спробую не написати у себе про котрогось з них. Мене одразу закидають матеріалами і будуть просити, навіть не завжди чемно, щоб я про це написала. Значить, те, що я безперервно останнім часом пишу на своєму блозі про репресії, дійсно потрібно. Хоча я не хотіла б робити такий "тематичний", суто правозахисний блог.
Тому я не всі новини про репресованих розміщую, а тільки найважливіші. Але люди хочуть, щоб було про всі.

Писали мені, і не тільки мені, близькі деяких ув"язнених, що вони не хочуть, щоб імена їхніх затриманих родичів фігурували у пресі. Думають, якщо не шуміти, то їх швидше відпустять. Ясно, що їх залякали, і ясно, що якщо не шуміти, то їхні близькі можуть просто зникнути і з ними можуть зробити все, що завгодно.

Тепер про ПЕРЕШКОДИ.

Перешкоджають інтернет-підтримці акцій громадянського спротиву дві сили: тролі і менти. При всій несхожості між ними, завдання у них однакові: відбирати час і сили і заважати працювати. Різниця в тому, що на тролів можна і треба не звертати уваги. Вони за кремлівські газорублі засмічують порядні ресурси своїм безглуздим гавканням, а менти на наші рідні гривні намагаються опозиційні ресурси просто заткнути.

У мене за перший рік цієї влади було два обшуки, останній - з вилученням, у порушення кількох законів, абсолютно всієї оргтехніки і носіїв. Мета обшуків зрозуміла - не дати працювати. Формальна підстава - мене запідозрили у тому, що я нібито особисто знімала у новорічну ніч спробу підпалу офісу Партії регіонів. Тоді як зняли і виклали відео в Інтернет самі організатори акції, а мені лише прислали лінк. І були, звісно, у ментів законні шляхи співпраці з журналістами, але вони обрали незаконний.

У Запоріжжі зараз сидить в СІЗО хлопець, Василь Лабайчук, вся провина якого - що він знімав і виклав в Інтернет, як інші відпилювали голову пам"ятнику Сталіна. А Едуарду Андрющенку дали 2 місяці у СІЗО лише за те, що хлопці, які пиляли голову Сталіна, переночували у нього ніч, і що він нібито "вказав їм, де знаходиться Сталін". Тобто, небезпека цілком серйозна.

Порятунок від цих небезпек - все той самий розголос за принципом "Один за всіх і всі за одного", просто по факту, що ця влада когось переслідує, не дивлячись на інше. Кращого ще ніхто не придумав".

Під час подальшої дискусії виникали питання, чи всіх треба захищати від цієї влади (я сказала, що мені важко далося це рішення, але я дійшла висновку, що всіх. А вже потім, коли цієї влади не буде, розбиратися, хто що накоїв), і що що ЖЖ - дуже невдала платформа, бо список всіх френдів і коментаторів людини миттєво потрапляє з ЖЖ "куди треба". На це я відповіла - мовляв, чого ховатися? Досі тут ішлося про акції і дії, здійснені у правовому полі. Якщо йдеться, наприклад, про такі акції, де гинуть або можуть загинути люди - тоді як не ховайся, а тебе знайдуть, бо шукатимуть інші люди й інакшими методами. А якщо йдеться про речі, законом дозволені - то хай вони ховаються :)

Під час загального обговорення слово взяв Андрій ІЛЛЄНКО. Він сказав, що жодна практика не годиться без правильного теоретичного месиджу. Що зараз треба чітко розуміти, хто ворог. Ворогом є не абстрактні "бандити" чи "москалі", а клас великого капіталу. Він складається з колишньої радянської партноменклатури, бандитів 90-х і розкрадачів державного майна у великих розмірах. Зараз національно-визвольна боротьба набирає форм класової боротьби.

- Як не дивно, я з цим погоджуюсь, - заявив нардеп від БЮТ Андрій ПАВЛОВСЬКИЙ. - Але треба думати, під якими гаслами об"єднувати людей різних політичних поглядів. Щоб створити рух опору, а потім, (після перемоги), вирішувати, хто лівий, хто правий і хто кому президент.

Юрко НОЄВИЙ казав про те, що всі інтереси людини повинні отримати ідеологічне і організаційне вираження.

Історик і політолог Олександр ПАЛІЙ зазначив, що зараз немає політичної партії, яка була б здатна об"єднати хоча б частину населення. Які є ще, крім партій, інституції? Армія (майже віртуальна) і церква.
І є ще люди, які не мають за собою негативів, але, склавши докупочки свій авторитет, можуть стати колективним Махатмою Ганді і дати людям орієнтир.

Підсумував круглий стіл Андрій ЮСОВ. Він сказав, що радикалізація неминуча - хоча б тому, що під час цієї зустрічі вже не йдеться апріорі лише про ненасильницький спротив. Але він закликав політичних і громадських діячів не зриватися у непотрібний радикалізм.

Наступна ТІК відбудеться 17 лютого.

П.С. Соррі, програма автоматично поставила моє ім"я на тих фото, де я є в кадрі. Насправді їх зробив Олег Шинкаренко. Буде трохи часу - поміняю підпис :)

Flat | Top-Level Comments Only

From: (Anonymous)

...когось грохнути, набити пику чи повісити. Не хочу, щоб Вас посадили :) Як і з переставлянням літер в слові холокост.
А взагалі я бачу, Ви б швидко навели порядок! Не те що наші толерантні демократи :)
В.Маковій

From:

ТІК про громадський спротив

Page Summary

Style Credit

Expand Cut Tags