Олена Білозерська: Знаю, як треба!

Щойно, о 19:43, отримала СМС: "Активістів кампанії ПОМСТА ЗА РОЗКОЛ КРАЇНИ затримали в Севастополі. Ми сидимо в Ленінському відділку міліції. Нас п’ятеро. Затягли в бобик, не висунувши звинувачень".

З’ясувала подробиці. Хлопці і дівчата роздавали листівки проти Партії регіонів і Вадима Колесніченка в районі площі Суворова. Спочатку менти просто переписали їхні дані, але через 5 хвилин під’їхав уазик і ще одна машина, усіх активістів позаштовхували туди (хоча у всіх були посвідчення особи) і відвезли до міліції.

Спочатку їм інкримінували незаконне проведення акції (без подачі заявки). Хоча те, що вони робили, за словами затриманої Катерини Чепури, не було акцією, бо вони стояли фактично, на різних вулицях. Тепер їх звинувачують у незаконному поширенні політичної агітації.

Імена затриманих: Чепура Катерина, Шивала Юрко, Свеженцев Максим, Корольов Дмитро, Копил Руслан.

...де їх буде простіше охороняти?

У СЕВАСТОПОЛІ Леніна облили чорною фарбою.
У Луганську білборди зі Сталіним закидують фарбою і яйцями. (Ну, тут, зрозуміло, допоможе тільки закон про прирівняння комунізму до фашизму).
У Запоріжжі непристойно "прикрасили" пам’ятник Дзержинському.
А запорізького Сталіна, пишуть, зроблено з силуміну. Ну, і скільки він простоїть, навіть і перед обкомом КПУ? Тільки в жодному разі не треба поливати його фарбою і писати на ньому "Кат" - це ж все-таки не Ленін, а Сталін. Не ностальгія за рівністю у безправ’ї, а декларація намірів геноциду.

Збираю потроху речі. Планую 6-го бути у Севастополі, потім у Донецьку і т.д. - в рамках агітаційних поїздок Олега Тягнибока їду на південь і схід.
Повернутись маю десь за тиждень. До того часу у ЖЖ з’являтися буду, але нерегулярно і не в повному обсязі :) Головне - не відповідайте без мене собачкам, і все буде добре :)
Всі оперативні новини з поїздок, у реальному часі (а дуже можливо, що буде про що писати), дивіться тут:
http://twitter.com/bilozerska
А в ЖЖ - пізніше і докладніше.

Якщо раптом у Києві почне відбуватися щось цікаве, матиму можливість перервати "турне" і повернутися, так що, друзі, намагайтеся тримати мене в курсі. Не хотілося б опинитися у потрібний момент десь далеко.
Начебто все.
А, і ще про Тягнибока: хтось питав, нащо він "провокує" севастопольців своїм візитом, адже вони все одно за нього не голосуватимуть.
Голосуватимуть. Не забувайте про таке поняття, як протестний електорат - "назло всім візьму і проголосую за Тягнибока".
Ну, і голосів в центрі і на заході теж додасться :)

(По-русски читать тут)
Про акцію "Свободи" 26 грудня у Севастополі я не збиралася писати нічого. Бо мене, на жаль, там не було. А звіти пощу лише з тих акцій, на яких була сама або які бачили і описали довірені люди.
Отже, це не звіт. Це висновки і постскриптум.
Коротко про суть акції: 26 грудня ВО "Свобода" провела у Севастополі марш проти нелегальної міграції. За задумкою - такий самий марш, як ті, що вже пройшли у багатьох містах України і які я описувала у своєму блозі. Ті ж самі гасла: "Вимагаємо скасувати угоду про реадмісію з ЄС!", "Нелегали, геть додому!", "Україна належить українцям!" тощо. Це зовсім не була агітація за одного з кандидатів у Президенти - Тягнибок у Севастополь ще приїде :)
Почався марш десь о четвертій від площі Суворова і мав дійти до площі Нахімова. Кінцевої точки досягнути учасникам не вдалося - дорогу перегородили кілька сотень проросійських активістів - в основному, комуністів, а також інших антиукраїнських сил. Вочевидь, вважаючи себе в Криму нелегальними мігрантами, українофоби кричали: "Севастополь! Крым! Россия!" і жбурлялися димовухами, яйцями і камінням. Деякі каменюки, наскільки я зрозуміла, вдало перелетіли назад :) При цьому постраждали кілька українофобів, в т.ч. жінка. Свою травму вона назвала "першою кров’ю за Росію".
Націоналісти провели мітинг на місці блокування (опонентів при цьому розділяла міліція), а потім правоохоронці вивезли їх на двох автобусах.


На фото: Міліція затримує проросійського активіста Сергія Толмачова.

Хочу сказати вам три головні речі.
1. Про наших. Хлопці молодці, не злякалися, виглядали серйозно, скандували правильні гасла і в бійку без потреби не лізли. Своїм вчинком - самим фактом проукраїнської акції у Севастополі - вони продовжили штовхати ситуацію у потрібному напрямку.
2. Про їхніх. У кримських українофобів є одна суттєва відмінність від наших звичних опонентів у Києві та інших містах. Вони чесніші, краще організовані і міцніше стоять за своїх. На слово "чесніші" прошу звернути особливу увагу. Якщо, скажімо, київські опоненти, коли намагаються якось нам перешкодити (=провести чергову антиукраїнську акцію), прикриваються "антифашизмом" чи просто розбіжністю у політичних поглядах (ми націоналісти, а вони інтернаціоналісти і комуністи - що поробиш, поки компартія у нас офіційно не заборонена, це "катить за відмазку"), то севастопольські українофоби не маскуються. Вони приносять на свої акції російські триколори і відкрито закликають до знищення нашої держави. Себе вважають чимсь на кшталт мешканців тимчасово окупованої території, мало не партизанами, і розповідають один одному про жахи існування у фашистській державі.
Зараз крамолу скажу: деякі - не безнадійні, і їх можна було б спробувати розпропагувати, але робити того не треба.
По-перше, любі друзі і рідні мої :), у нас, на жаль, нема кому це робити. Вести аргументовану дискусію в Інеті серед моїх правих знайомих вміють кілька людей, і цього явно не досить, а решта з великим захопленням, натхненням і азартом віддаються "хохлосрачу". Що поробиш, друзі, я вам правду кажу :(

Тепер головне. Пояснюю феномен їхньої психології. Бути партизаном дуже круто. Це ми з радянської школи пам’ятаємо. Особливо коли тебе не розстрілюють з кулеметів і не вішають біля міської управи, і найстрашніше, що тобі загрожує за твою героїчну боротьбу - провести кілька годин у міліції.
Але! Крім того, що партизаном бути дуже круто, радянські підручники навчили нас ще однієї мудрості: що перемога "наших" (центр "наших" - завжди у Кремлі) близька і неминуча, треба тільки дочекатися. І бажано не просто чекати, а героїчно боротися - щоб потім розказувати онукам. Або й так (це вже не підручники, це досвід): щоб потім, коли компетентні органи спитають, "а що це ти, хлопче, робив на тимчасово окупованій території?" - "А я партизанив, яйцями кидався!".

А пам’ятаєте ще одне совкове кліше? Ув’язнені партизани у застінках: "Тримайся, ми не загинемо, ось-ось прийдуть наші і нас звільнять". Занадто довго не було війни, скучила душа за романтикою. Думаєте, ми по лісах з автоматами бігаємо, а їм не кортить? Одного не розуміють: якби у Криму жили, наприклад, осетини, Путін, безсумнівно, прийшов би їм на допомогу. Але ті, хто зараз кричать "Севастополь! Крым! Россия!" - вони ж росіяни, а росіянам Кремль на допомогу не приходить, він ними жертвує і кидає на убій. Якщо так було споконвіку, чого б це зараз мало бути інакше?
Як тільки вони зрозуміють, що це наша держава і рятувати їх ніхто ніколи не прийде, вони заспокояться і підуть - ні, не у схрони і не в концтабори, а на звичайнісінькі кухні. Лаяти Ющенка, чи хто тоді буде :)

3. Про ситуацію в цілому. У травні минулого року ми у тому ж Севастополі пікетували штаб ЧФ. Тоді наших і їхніх теж розборонила міліція, а потім вивезла наших на автобусах.
Якщо зробити бліц-порівняння обох акцій, то вийде таке:
- тоді нам довелося піти на хитрість і проводити акцію не в тому місці, яке було вказане у заявці, цього разу акція пішла заздалегідь запланованим маршрутом.
- тоді наших вивезли у Ленінське РОВД, звідкіля швидко звільнили і вивезли за місто, тепер, наскільки я зрозуміла, одразу вивезли за місто.
- тоді їхніх затриманих був 1, наших - 11. Цього разу їхніх - 6, наших - 0.
- тоді з нашого боку на акцію приїхали кияни, цього разу - севастопольці і жителі навколишніх міст.
- тоді нашим вдалося розгорнути лише два плакати і один чи два прапори, цього разу - повноцінна хода з гаслами і під прапорами.
- тоді у нашій команді переважали досвідчені бійці, цього разу акцію провели силами молоді.
- людей цього разу у націоналістів було щонайменше вдвічі більше.
Тенденція, як на мене, очевидна. Я розумію, друзі, вашу нетерплячку, розумію, що прогрес надто повільний і такими темпами пройтися повноцінною смолоскипною ходою з портретом Бандери центральними вулицями українського Севастополя нам вдасться не раніше, ніж років за три. Але ж ми самі винні - гуртуватися і гартуватися треба!

(По-русски читать тут)
Пише відомий «шанувальник всього українського» диякон Андрєй Кураєв:

«Желающим выставить меня в качестве русского нациста поясняю: фамилия моей матери Бондарец. Ее отец Трофим с братом Кондратом убежали от голодомора (дивно, що Кураєв вжив саме це слово, а не «голод» - О.Б.) и со временем перебрались в Москву…
Так что Украину я переживаю как свою Родину. Странно, но после поездки на Волынь я стал верить в "генную память" - ни один пейзаж в мире не вызывал во мне столько чувств и столько радостного узнавания, как Волынь…
Мне больно видеть разорванной мою Родину. В понимании миллионов людей по обе стороны границы эта идиотская линия прошла через их семьи и сердца. И никто не имеет власти над моей совестью и любовью. Никто не понудит меня считать Украину чужбиной.
А тех, кто учит украинцев ненавидеть Россию, я считаю подонками».


Диякон Андрєй Кураєв на путінському байкер-шоу в Севастополі

Ці люди сприймають Україну, як вихідці з сіл, що мешкають у місті, сприймають рідне село.
Хочуть бути москвичами (пітерцями тощо), але щоб і в Україну можна було з’їздити, як додому. І ставляться до нас так, як деякі новоспечені «міські» - до «селюків».
А що – мене б теж обурило, якби рішенням сільради моє рідне село обнесли кордоном і митницями, і вимагали б із мене мито за провезення через «кордон» вишень, зібраних з дерев, посаджених ще до «від’єднання». :)
Але ж ми Нація, і не село у нас, а держава. І керує нами не голова сільради, а Президент.

Розмріявся Кураєв, що назвуть його «русским нацистом». Нацисти відстоювали інтереси власної нації, не рахуючись із засобами. А він імперець, і нема йому іншого ймення.

Знаєте, якби мені доручили вести від імені України якісь перемовини з Росією, я воліла б мати справу з чистокровним етнічним росіянином, а не з таким от «колишнім». Немає, мабуть, в України гірших ворогів, ніж «колишні українці».

http://bilozerska.livejournal.com/156125.html?format=light
http://deep-water.ru/?http://bilozerska.livejournal.com/156125.html

Ой, друзі, що я вам зараз розкажу!
Такі сюжети в книзі не прочитаєш і в кіно не побачиш - їх лише життя підкидає.

Багато хто пам’ятає нашу поїздку у Севастополь у травні цього року - пікетування штабу ЧФ РФ. (Хто не читав або забув - ось лінк на фотозвіт) .

Пам’ятаєте, я розказувала, як у мене з голови пострілом з пневматики збило темні окуляри, старенькі, але я їх дуже любила? Шукати їх під ногами у розлюченого натовпу було марно, я й не стала.

За годину-другу до втрати окулярів

Так ось, пройшло більше півроку, і Вікторія Омельченко, вона ж viaaaa, зареєструвалася на Севастопольському форумі і в одній дискусії згадала за мої окуляри. І з’ясувалося, що їх непостижимим чином не роздавили, і самі вони не розбились. Один севастополець, учасник форуму, з тих, що були там на протилежному боці (дуже просив його не піарити, а шкода) підібрав їх і півроку тримав у себе, сподіваючись, що знайдеться власник. На фото вгорі - мої окуляри в Севастополі :)

Дізнавшись, чиї вони, він, замість зрадіти "бандерівському трофею", шляхетно відіслав їх мені бандероллю - отримала сьогодні. Ще й вклав окуляри у новенький футляр. А писав же на форумі про нас такі речі!..

Не чекала, справді. Деякі друзі навіть радили мені відкривати бандероль з обережністю :))
Дякую Вам, пане. Не знаю Вашого імені, тільки нік на форумі, але дякую.
Окуляри підуть у мій маленький приватний музей.

P.S.: Вікторіє, тобі теж дуже дякую. Спитай його, будь ласка, через приват (бо мені не вдається там зареєтруватись), скільки він витратив грошей на те все. Я переведу їх на адресу, вказану на конверті. А краще - хай дасть у ту ж приватку якийсь номер телефона - я переведу на рахунок, так найпростіше.

http://bilozerska.livejournal.com/110856.html?format=light
http://deep-water.ru/?http://bilozerska.livejournal.com/110856.html

Після двох нещодавніх постів про акцію в Севастополі я сперечалася у своєму ЖЖ з опонентами, і один з них, севастополець, прислав мені ось це:

( Ще фотокопії )

Це – інструкції по вживанню ліків, які продаються в Криму. Вони – українською мовою. І більше ніякою.

Людоньки, це занадто. У Києві я ніколи не бачила таких інструкцій. Якщо мова одна – це російська. Або кількома мовами.
Ліки споживають переважно літні люди. Літні кримчани можуть не знати української мови, і вчити її їм вже запізно.
Всі ми знаємо, що у споріднених мовах схожі слова часто означають протилежне. У випадку з ліками від цього може залежати життя.

Такі одномовні інструкції саме в Криму – це або злочинне недбальство, або свідома провокація, щоб налаштувати кримчан проти «фашистської помаранчевої влади». З фірмою, яка придбала такі ліки і не переклала інструкції, слід, як мінімум, розірвати угоду.

Старенькі люди дуже полюбляють читати інструкції до ліків. Якби вони були паралельно українською і російською мовами, деякі з них з цікавості почали б порівнювати українську і російську версії, так, дивись, і кілька нових слів запам’ятали б :)

Коротше, сьогодні у ВР я не взяла з собою цих роздруківок, але найближчим часом всучу їх комусь із ющенківських депутатів. Хай розбираються.

http://deep-water.ru/?http://bilozerska.livejournal.com/69074.html

Я повернулася. Ось обіцяний звіт по подіях у Севастополі. За якість деяких фото перепрошую – у сутичці мені трохи пом’яли фотоапарата, злетіли всі мої налаштування, а виставились самі собою якісь інші :)

Перш за все, для чого ми туди їхали. Офіційно – відсвяткувати 90-у річницю підняття на Чорноморському флоті українського прапору. Насправді – даруйте, але в своєму ЖЖ я можу
писати правду – ми хотіли у день 225-річчя ЧФ, у розпалі і в серцевині стовідсотково проросійського свята заманіфестувати, застовпити присутність у Севастополі України. Щоб не забували. Щоб знали.

( Читати, дивитися )

http://deep-water.ru/?http://bilozerska.livejournal.com/68279.html