o_bilozerska | Урок мізантропам

Десь позавчора я отримала гарний урок, що про людей завжди треба думати добре, поки вони не довели, що на це не заслуговують.
Стоїмо зі знайомим у холі метро "Хрещатик", спілкуємось. Підходить чоловічок такий, з червонуватим обличчям... Ну, схожий на тих, що в метро біля кас випрошують гроші або жетончики. А я п'яницям ніколи не подаю.

Підходить він до нас, вдивляється мені в обличчя... Зараз проситиме, думаю. З досвіду знаю, що вони непогані психологи і полюбляють підходити, коли стоять чоловік із жінкою, бо більшість чоловіків у присутності жінки, навіть якщо це просто знайома чи колега, не хочуть виглядати скупими або черствими і подають.

В останній момент я прикусила язика - з нього мало не зірвалося: "Нема" чи "Не дам".

А він все дивиться на мене і раптом каже: "Це ви на фронті воювали? Я вас по телевізору бачив. Можна вам руку потиснути і подякувати від усіх нас?"

Ой леле, як же соромно мені стало! Потискаємо ми руки і обоє в підлогу дивимось, бо обом соромно: мені - що прийняла його за п'яницю-жебрака, йому - що він не воює.
Отаке...