![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
o_bilozerska
Спочатку була хода - марш за соціальну і національну справедливість - від Золотих воріт до Лук’янівського СІЗО, де сидять зараз політв’язні Ганна Сінькова і Сергій Костаков, а також, крім злочинців, багато жертв міліцейського бєспрєдєлу. Після ходи відбувся мітинг і концерт гурту "Вій" під стінами СІЗО.
Попереду несли великий банер "За пригнічених! Проти експлуататорів!". Прапори були червоно-чорні і "холодноярські" - "Воля України або смерть!". Керували ходою голова профспілки "Народна солідарність" Олексій Кляшторний і відомий у правому русі студент Олексій Бешуля.
Від самої ходи я, чесно кажучи, не в захваті. Людей було мало - десь 70 чоловік. (Кажуть, більшість поїхали на аналогічну акцію у Тернопіль). Скандували доволі малоемоційно, хоча підготувалися добре - у багатьох були папірці з роздрукованими на них кричалками. Суміш правих і лівих гасел і взагалі лівішання ультраправих іноді буває корисним, але цього разу, як на мене, виглядало не дуже. "Москалів на ножі!" і одразу ж, підряд: "Свобода! Єдність! Народна солідарність!". Якщо вдуматись, одне одному зовсім не протирічить, але ж... :) Крім цього, скандували "Слава Україні! Героям слава!", "Народу - повстання, владі - покарання!", "Владу - трудящим, тоді життя покращим!", "Український першотравень - свято боротьби!", "Вибори - не вихід, вихід - боротьба!", "Один за всіх, і всі за одного!", "Свободу політв’язням!", "Геть систему!", "АСАВ!" і навіть "антитабачне" гасло "Студент не кріпак, міністр - мудак!" тощо.
Декому з учасників ходи також дуже не сподобалось, що підлітки танцювали хард-бас біля міліцейського главку, на їхню думку, це було дуже "не в тему" і взагалі принизливе посміховисько. Саме в цьому я не дуже розуміюся, але те, що взагалі усі протестні акції мають тенденцію до скочування у клоунаду - це факт.
Друга частина - під Лук’янівським СІЗО - сподобалась мені значно більше. Якщо лідер гурту "Вій" і був трохи незадоволений невеликою кількістю слухачів, він зумів це приховати. Розумів, мабуть, що співає для двох вдячних слухачів, які слухають його з-за грат.
Микола КОХАНІВСЬКИЙ запропонував зробити 9 травня ще одну акцію біля Лук’янівського СІЗО - з червоно-чорними прапорами і патріотичною музикою, а всіх справжніх (не енкаведешних) ветеранів закликав долучитися до неї. Також він, зауваживши силу-силенну оперативних камер, заприсягся 9 травня підтримати Ганну Сінькову тим, що особисто зірвати і спалити хоча б один червоний прапор, зняти це на відео і викласти на ЮТуб.
Ось що сказала Людмила Прокопівна СІНЬКОВА, бабуся Ганни:"Ганнині дід і прадід сиділи на Соловках. Їх розкуркулили, забрали все майно. Дід воював, залишив там ноги - для того, щоб комуністи тепер жирували. Щоб вони жили розкішно, і оце їх оплот - поставили собі пам’ятник Слави, крокують тут по алеї, гарцують, ввечері поминають коньяками та ікрою, а про ветеранів, про справжніх героїв - вони зовсім про це забули, і взагалі не вважають їх за людей - як і "петеушників", і робочих - вони для них не люди, а бидло.
Мені, як бабусі, страшно було, що дитина наважилась на таке. Краще б я замість неї пішла б, і відсиділа у тюрмі. Я комуністів боюся з народження. Я в центрі міста прожила, у нас у дворі у всіх дітей в тюрмі сиділи батьки, діди... Ми боялися, ми жили в комуналках і змалечку, на генетичному рівні боялися. І вона насмілилась на дуже відчайдушний вчинок. Її спонукало те, що її безногий прадід - обох ніг не було - він 25 років їздив на комісію, щороку перевіряли, чи ноги у нього не виросли, щоб продовжити йому інвалідність. Він отримував мінімальну пенсію, бо в нього не було трудового стажу, тому що ноги на війні йому відірвало у 18 років. Він у злиднях прожив життя, ледве виховав дітей.
На Солом’янському цвинтарі у нас поховані є. І мама з дитинства мене водила, ми клали квіти тим, кого замучили фашисти. А коли побудували там апеляційний суд, ми прийшли одного дня покласти квіти, а хрести з тих могил повикидали за паркан, тому що там проклали дорогу, щоб суддям було зручніше під’їздити до місця роботи. І там оця суддя, Марія Приндюк, саме відправила Аню сюди в СІЗО.
...У багатьох містах, в т.ч. у Росії, і в Пирятинському районі на тих вогнях бомжі гріються і готують собі їсти. Ці бомжі - онуки тих героїв, які на війні захищали і робили прекрасне життя нашим комуністам.
Кажуть, ми перемогли. Як же ми перемогли, якщо у ту Германію, до фашистів, з’їхалися і холокостівці, і вже там жити людям ніде, тому що всі комуністи туди своїх дітей відправляють? Бо там добре жити. А ми, переможці, живемо у таких умовах, що внукам і правнукам отих героїв тільки і місце у Лук’янівській тюрмі. Якщо пикне, підніме голос, відкриє рота - у Лук’янівську тюрму. І зараз влада так повертає, що, може, і ви будете у такому становищі колись.
Коли я була дитиною, у нас був сусід КДБіст. І у нього була хатня робітниця, у неї 12 дітей сиділи в тюрмах за те, що вони пройшли війну і хотіли якоїсь справедливості.
Так що думайте, молодь. Мені дуже жаль моєї внучки, у нас було достатньо героїв в сім’ї, і мені б не хотілося, щоб ще моя онучка таке геройство проявляла. Але я ніяк не засуджую її. Вони зробили те, що ми здрейфили, забоялися зробити. Ми мовчали і боялися рота роззявити. А молодь зараз піднімається і правильно робить. Тому що якщо зараз ви не поставите їх на місце, то вони вас усіх по одному посадять у цю Лук’янівську тюрму. У них є ще багато тюрем, вони всі стоять на замочках, і вони для вас готові".
Казали і ще багато правильних і цікавих речей, але ніж я буду переповідати - краще подивитесь на відео. Я змонтувала один загальний 10-хвилинний звіт з ходи і акції біля СІЗО, а також окремі видео з найцікавішим - повний виступ гурту "Вій" і промови Ганниної бабусі і Коханівського.
На акції був присутній Едуард Андрющенко - приїхав до Києва на наукову конференцію і, звісно ж, прийшов на акцію в підтримку політв’язнів. Ніс червоно-чорний прапор, в кінці подарував мені товсту збірку наукових праць, куди увійшла його стаття, надрукована, поки Едуард сидів у СІЗО... Зараз він на волі, відпущений на поруки, і щось мені підказує, дай-то Боже, що після 9-го травня, якщо буде добрячий громадський тиск, відпустять і Лисицю.
Олексій Кляшторний
Олексій Бешуля
Микола Коханівський
Олександр Місюра
Журналіст Артем Скоропадський
Людмила Прокопівна Сінькова, бабуся Ганни
Микола Коханівський
Едуард Андрющенко
Я. Фото Бориса Щуки
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
Re: Кохановский, видимо, чего-то не понял...
Date: 2011-05-02 12:13 pm (UTC)Re: Кохановский, видимо, чего-то не понял...
Date: 2011-05-02 12:46 pm (UTC)Re: Кохановский, видимо, чего-то не понял...
Date: 2011-05-02 01:21 pm (UTC)Что сталось, в отличие от СССр, с теми странами, в которые вторгся Третий рейх, общеизвестно --- уж чем-чем, а славой там точно не пахнет:)
Re: Кохановский, видимо, чего-то не понял...
Date: 2011-05-02 01:47 pm (UTC)"Означает ли это, что украинцы начали чувствовать себя НИЩИМИ именно спустя 20 лет после провозглашения независимости?"
Означаєт, шо ніщіє побачили, що вони ніщіє відтоді, як упав залізний занавєс. До того були в нєвєдєнії. Дійсно, яка хороша штука пропаганда, "нищие молятся, молятся на то что их нищета гарантирована"...
Re: Кохановский, видимо, чего-то не понял...
Date: 2011-05-02 05:58 pm (UTC)За ссср ніщіх не було, вони на хімії сиділи за тунєядство, потім виходили, не могли влаштуватись на роботу з судимістю, і знову потрапляли в тюрму за тунєядство.
Re: Кохановский, видимо, чего-то не понял...
Date: 2011-05-02 10:14 pm (UTC)Re: Кохановский, видимо, чего-то не понял...
Date: 2011-05-03 09:00 am (UTC)П.С. Хиппи, в основном, как ты правильно написал, были детьми достаточно обеспеченных родителей и откровенным попрошайничеством не занимались... Кстати, и отмерли они сами собой...
Re: Кохановский, видимо, чего-то не понял...
Date: 2011-05-03 11:13 am (UTC)Re: Кохановский, видимо, чего-то не понял...
Date: 2011-05-03 04:33 pm (UTC)Re: Кохановский, видимо, чего-то не понял...
Date: 2011-05-02 06:03 pm (UTC)Re: Кохановский, видимо, чего-то не понял...
Date: 2011-05-03 09:03 am (UTC)