Движение вспять

[o_bilozerska]

Вчора мала достатньо сильне естетичне переживання, якщо можна це так назвати.
Піднімаюся вгору ескалатором на станції "Майдан", у навушниках грає ранній Кінчев:
"Мы-ы
начинаем движенье вспять!
Мы-ы
устали молчать!
Мы-ы идем, эй, тверже шаг!
Отныне мы станем петь так!
И только так!".

Пісня, як і вся тодішня творчість "Аліси" - типовий "перестроечный рок", хто не жив-не чув, як я тому поясню, що це таке? Це відчувати треба. Це такий молодий, юний протест - причому не вдесяте і не всоте, як у нас зараз, а уперше. Після трьох-чотирьох заляканих поколінь.

І от під цю музику у моїх навушниках вниз по ескалатору, що їде вгору, "совершая движение вспять", біжить якийсь дядечко. Вочевидь, йому треба було перейти на метро "Хрещатик", але він сів не на той ескалатор і не хоче вгорі знову платити 2 гривні за спуск у метро.
Дядечку років 50-55, він напідпитку, але ще при здоров’ячку, тому біжить швидко. Не біжить, а танцює, виписуючи доволі складні піруети - і все це ідеально в ритмі музики у моїх навушниках, ніби на неї знімають кліп. Я все боюся, що він впаде, але в останню мить перед падінням, що здається неминучим, він примудряється вхопитись за поручні. І так кілька разів. І, знаєте, добіг. Хоча я була впевнена, що він або впаде, або плюне і здасться, і ескалатор відвезе його нагору.

І от подумалось мені, що перші слухачі і фани Кості Кінчева якраз і є зараз однолітками цього дядька. І його кумедна пробіжка по ескалатору - усе, що залишилось від "движения вспять".