Остання з поетів Празької школи - Наталя Лівицька-Холодна говорила: "Ліну Костенко прочитаю один раз, і мені все запам'ятається, і все мене зворушить. Потім прочитаю ще раз і ще раз... для насолоди". Я от, м'яко кажучи, зовсім з іншого покоління, а погоджуюсь із кожним словом. Пригадую хрестоматійне, і кожен раз насолоджуюсь:
Сосновий ліс перебирає струни. Рокоче тиша на глухих басах. Бринять берези. І блукають луни, Людьми забуті звечора в лісах.
Це — сивий лірник. Він багато знає. Його послухать сходяться віки. Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки,
Світає світ в терновому галуззі. Кладуть вітри смичок на тятиву. Десь голос мій шукає моїх друзів, і хтось чужий кричить мені: ау!
І знову тиша. Лиш блукають луни. Крізь день, крізь мить, крізь, душу, крізь віки. Сосновий ліс перебирає струни над берегами вічної ріки...
P.S. До речі: майже ніхто з українофобів в і-неті не наважується торкатись цього імені своїми брудними лапами. P.P.S. Вибачте, що вліз зі своїми п'ятьма копійками
Поетка для всіх поколінь
Date: 2010-03-20 12:48 pm (UTC)Я от, м'яко кажучи, зовсім з іншого покоління, а погоджуюсь із кожним словом. Пригадую хрестоматійне, і кожен раз насолоджуюсь:
Сосновий ліс перебирає струни.
Рокоче тиша на глухих басах.
Бринять берези. І блукають луни,
Людьми забуті звечора в лісах.
Це — сивий лірник. Він багато знає.
Його послухать сходяться віки.
Усе іде, але не все минає
над берегами вічної ріки,
Світає світ в терновому галуззі.
Кладуть вітри смичок на тятиву.
Десь голос мій шукає моїх друзів,
і хтось чужий кричить мені: ау!
І знову тиша. Лиш блукають луни.
Крізь день, крізь мить,
крізь, душу, крізь віки.
Сосновий ліс перебирає струни
над берегами вічної ріки...
P.S. До речі: майже ніхто з українофобів в і-неті не наважується торкатись цього імені своїми брудними лапами.
P.P.S. Вибачте, що вліз зі своїми п'ятьма копійками