
Акції на підтримку "пуссі" проходять сьогодні в цілому світі. У Софії, наприклад, на голови пам’ятників радянським "воїнам-визволителям" натягнули кольорові балаклави і написали "Всі ми Pussy Riot". У Парижі підтримати дівчат (які, безумовно, зробили негарний вчинок і заслужили на 15 діб адмінарешту) вийшли активісти Amnesty International.
У Києві, наскільки я знаю, теж пройшла акція на підтримку "пуссі" - біля російського посольства. А біля входу до Києво-Печерської лаври двоє молодих людей, Юрко Барабаш і Тетяна, роздавали свічки і листівки із закликом помолитися за Pussy Riot і всіх неправедно ув’язнених. Свічки хлопець купив за власні кошти біля входу до Лаври, листівку теж склав і роздрукував сам.
Ось текст цієї листівки:

Про Pussy Riot написані сотні, якщо не тисячі, статей, відгуків, листи підтримки приходять з усього світу - від представників культури, шоу-бізнесу, політиків, простих громадян. Всі розсудливі люди чудово розуміють суть цього процесу, так що немає сенсу ще раз докладно про це говорити.
Я приєднався до акцій протесту проти фарсового суду над Pussy Riot тому, що він став своєрідною точкою неповернення для російської держави - якщо в країні можливі такі показові знущання з правосуддя, то жити в цій країні дійсно страшно.
Якщо Церква, яка повинна в скрутну хвилину давати людям надію на справедливість, милосердя, служити віддушиною в смердючій системі держави, стає чи не каральним органом і закликає жорстко карати тих, кого вважає своїми ворогами, то Церква ця хвора на страшну гординю, і на неї вже немає ніякої надії.
Я прошу Вас поставити свічку і помолитися за здоров'я і швидке звільнення Марії Альохіної, Катерини Самуцевич, Надії Толоконнікової і всіх невинно засуджених і незаконно заарештованих".
На зворотньому боці листівки була молитва за ув’язнених (церковнослов’янською мовою).

- О, і преса тут, - весело сказав він. - А хто вам дозволив знімати на території монастиря?
- Громадське місце, - відповідаю я. - Зйомка дозволена, стаття така-то.
Він уважно роздивляється мій бейджик, а потім, побачивши, що я його сфотографувала, видає:
- Мої люди вас уже зняли крупним планом. Якщо це десь з’явиться в Інтернеті, вас знайдуть і буде вам погано.
На жаль, моя відеокамера довго вмикається. Втім, коли пан Петро і ще якийсь чоловік у формі козацтва, який підійшов до нього, побачили, що я негайно витягла камеру - ніяких погроз більше не було, лише веселі жарти і натяки :)). Вони підійшли до Юрка з Тетяною, почали розпитувати їх, хто вони такі, хто надрукував листівки і чому на них немає православного хреста. Щодо хреста Юрко погодився - так, це його помилка. І він, і Тетяна, і я поводились дуже привітно, весь час усміхалися. На відео потрапила прекрасна репліка пана Петра у рацію: "Квадрат 3-6-5, візьми її повним планом, у неї камера Соні". Я непрофесійно розреготалася, за мною Юрко і Тетяна. Побачивши, що ніхто не боїться його веселих жартів, пан Петро запосміхався і остаточно змінив інтонації. Коротше, розсталися ми тепло і майже друзями :))

Сміялися ми всі потім довго. Важко повірити, що у наш час є люди, які реально сподіваються когось злякати зйомкою на фото чи відео. Якщо людина приходить кудись з відкритим обличчям - вона вже не боїться зйомки. Тим більше, якщо в неї самої фотоапарат і журналістський бейдж на грудях. Якісь вони всі трохи люди з минулого, не найкращого причому.
Більше фото тут:
http://www.bilozerska.info/?p=9326