Дещо про парафування

Асоціація - не членство, а парафування - не ратифікація.
Парафування - це не щось, а лише обіцянки чогось. Тобто - майже ніщо.
Але західні країни у грудні минулого року відклали навіть і парафування угоди про асоціацію України з ЄС - через політрепресії, тобто, ув’язнення Тимошенко і Луценка.

Здавалося б, це добре, адже санкції з боку Заходу - єдиний важель впливу на нашу хамовладу. Але нема чого радіти відкладенню парафування. Бо Захід штовхає цим Україну у ведмежі обійми Росії і дає Януковичу можливість пояснити це простою фразою: "Європа нас не хоче".

Коли хочеш мати вплив на когось, мусиш хоча б частково рахуватися з його інтересами. Бо якщо ти на них плюєш, він знайде собі іншого партнера, не буде більше від тебе залежати, і ти не зможеш на нього впливати.

Якщо європейці хочуть мати вплив на Україну, вони мали б всюди нас приймати і розпочинати з нами спільні проекти, а санкції застососувати лише особисто проти Януковича і людей, причетних до політрепресій.

Україна залежить від Росії, бо Росія постачає Україні газ. А що дає Україні Європа? Поки що не видно, наприклад, щоб вона прагнула стати третім учасником газового консорціуму.

У політиці мало що відбувається нелогічно, і в мене мимоволі виникають підозри, що європейці все це чудово розуміють, і що існує якийсь новітній план Ріббентропа-Молотова, таємна угода між Росією та США. Наприклад, ми вам Іран віддамо, а ви нам Україну. От і відштовхує Європа Україну від себе, щоб у нас не залишалося іншого шляху, крім як до Росії.

Вперше я замислилася над цим, коли побачила, як відверто Захід "злив" Ющенка. Якби він як особистість перестав їм подобатись - могли б підтримати Тимошенко. Але вони поводились так, ніби перемога Януковича їх цілком влаштовувала. Щось тут непросто...
Тепер обіцяють парафувати 30 березня. Подивимось, що з цього вийде.