Наша держава не має того, що називається гуманітарною політикою. Якщо в Польщі є національний телеканал «Історія», куди запрошують вчених і вони дискутують в ефірі, а між цим показують документальні фільми, то там відбувається професійна дискусія в колі вчених, а не оця «бла-бла-бла», де політики кидаються тапочками один в одного по 4 чи по 6 годин на нашому телебаченні!
Скрізь у цивілізованому світі професійні вчені з документами в руках дискутують, який момент історії висвітлено повно і чи правильно. Оце має якусь користь для суспільства!
У нас живуть «от сєзда к сєзду», як казали в радянські часи. Як їх півень в одне місце клюне, скажімо, поляк якийсь пам’ятник поставить, вони тоді в ґвалт – історики пишіть відповідь! А коли прийдеш до них просити книжку видати, вони видають аж 300 примірників! Отак, аби вистачило роздати. То один одного читаємо, однин одному дякуємо, один із одним чарку п’ємо і обговорюємо. У все цим і завершується. Ось у чому проблема!
Найбільше вражає те, що так було і при минулій президентській каденції, і при теперішній. Якась абсолютна незацікавленість наукою...
Сила польських істориків у підтримці держави?
Саме так, сила польських істориків, які постійно чіпляються до українців з «людобуйством», у тому, що їх підтримує їхня держава. ...
У справі Дем’янюка теж не було позиції істориків чи держави?
Знову ж таки, тут би мала бути позиція держави, хоча Демя’нюк не громадянин України. Але він зараз і не громадянин США.
Справа Демя’нюка не тримається купи, у самій Німеччині більшість юристів і істориків з неї сміється, кажуть, що вона висмоктана з пальця. Чому? Бо навіть, якщо уявити, що всі звинувачення Дем’янюкові є правдиві, то щодо німецьких виконавців злочинних наказів ще в 1950-их роках була амністія! Якщо то був німецький есесівець, який не за страх, а на совість служив у концтаборі (крани в газових камерах відкручував абощо), то його амністували і він тепер спокійно як бюргер отримує пенсію, і тихо доживає собі віку. А якщо то був совєтський військовополонений, перед яким стояв вибір: з’їсти свої підошви з чобіт і вмерти потім з голоду, або піти в той же концтабір стояти на якійсь вишці із гвинтівкою Мосіна (бо, як правило, більшого їм не довіряли), то за те, що ходив вздовж колючого дроту, за яким знищили 30 чи 60 тисяч людей, хоч і не був до того причетний ніяким боком, то його за це через 70 років посадіть у тюрягу, хоч він і так ледве живий! Це називається вибірковість правосуддя!
А наша держава стала в позу страуса. Зробила вигляд, що нічого не відбувається. Хоча, я думаю, нічого б страшного не сталося, коли б грамотно юридично й історично була складена заява МЗС про те, що ми розцінюємо це як неподобство, як гру за подвійними стандартами, що такого робити не можна, або давайте тоді арештовуйте всіх німців, які служили в концтаборах, і садіть їх на одну лаву з Дем’янюком та й судіть разом! Але ж усі знають, що те Дем’янюкове посвідчення було підробленим: це ще доведено на процесі в Ізраїлі, коли його мали стратити, але не стратили й відпустили, бо з’ясували, що такої форми посвідчень в німецьких концтаборах не було, його в КГБ зробили, – про це навіть цілі книжки були написані! Але, як кажуть, «коли зірки запалюються, значить, це комусь потрібно»…
no subject
Скрізь у цивілізованому світі професійні вчені з документами в руках дискутують, який момент історії висвітлено повно і чи правильно. Оце має якусь користь для суспільства!
У нас живуть «от сєзда к сєзду», як казали в радянські часи. Як їх півень в одне місце клюне, скажімо, поляк якийсь пам’ятник поставить, вони тоді в ґвалт – історики пишіть відповідь! А коли прийдеш до них просити книжку видати, вони видають аж 300 примірників! Отак, аби вистачило роздати. То один одного читаємо, однин одному дякуємо, один із одним чарку п’ємо і обговорюємо. У все цим і завершується. Ось у чому проблема!
Найбільше вражає те, що так було і при минулій президентській каденції, і при теперішній. Якась абсолютна незацікавленість наукою...
Сила польських істориків у підтримці держави?
Саме так, сила польських істориків, які постійно чіпляються до українців з «людобуйством», у тому, що їх підтримує їхня держава. ...
У справі Дем’янюка теж не було позиції істориків чи держави?
Знову ж таки, тут би мала бути позиція держави, хоча Демя’нюк не громадянин України. Але він зараз і не громадянин США.
Справа Демя’нюка не тримається купи, у самій Німеччині більшість юристів і істориків з неї сміється, кажуть, що вона висмоктана з пальця. Чому? Бо навіть, якщо уявити, що всі звинувачення Дем’янюкові є правдиві, то щодо німецьких виконавців злочинних наказів ще в 1950-их роках була амністія! Якщо то був німецький есесівець, який не за страх, а на совість служив у концтаборі (крани в газових камерах відкручував абощо), то його амністували і він тепер спокійно як бюргер отримує пенсію, і тихо доживає собі віку. А якщо то був совєтський військовополонений, перед яким стояв вибір: з’їсти свої підошви з чобіт і вмерти потім з голоду, або піти в той же концтабір стояти на якійсь вишці із гвинтівкою Мосіна (бо, як правило, більшого їм не довіряли), то за те, що ходив вздовж колючого дроту, за яким знищили 30 чи 60 тисяч людей, хоч і не був до того причетний ніяким боком, то його за це через 70 років посадіть у тюрягу, хоч він і так ледве живий! Це називається вибірковість правосуддя!
А наша держава стала в позу страуса. Зробила вигляд, що нічого не відбувається. Хоча, я думаю, нічого б страшного не сталося, коли б грамотно юридично й історично була складена заява МЗС про те, що ми розцінюємо це як неподобство, як гру за подвійними стандартами, що такого робити не можна, або давайте тоді арештовуйте всіх німців, які служили в концтаборах, і садіть їх на одну лаву з Дем’янюком та й судіть разом! Але ж усі знають, що те Дем’янюкове посвідчення було підробленим: це ще доведено на процесі в Ізраїлі, коли його мали стратити, але не стратили й відпустили, бо з’ясували, що такої форми посвідчень в німецьких концтаборах не було, його в КГБ зробили, – про це навіть цілі книжки були написані! Але, як кажуть, «коли зірки запалюються, значить, це комусь потрібно»…