"здоровезне, гергеписте бабисько з кепським прикусом, бризкаючи на мене слиною й раз у раз хвицаючи головою, щоб метлялися поріділі фарбовані кучері (жест, який сорок років тому міг асоціюватись у невибагливих мужчин водночас і з темпераментом молодої огириці, і з гордою патріотичною нескореністю)"

Ух, яка заздрість! Чорна, бабська, отруйна заздрість.
Якби про мене Забужко таке написала, я була б щаслива :)
Але мені поки що доводиться задовольнятися "гав-гавами" дрібніших собачок :)