o_bilozerska: (На Покрову-2006)


Виступ Андрія Пастушенка на прес-конференції Владислава Гораніна, Миколи Коханівського та інших виявився безцінними спогадами безпосереднього учасника про початок Майдану, про його перші дні, про виникнення Правого Сектору і його конфлікти з "офіційною" опозицією... Ця розповідь обов'язково має зберегтись для історії.

(с) Олена Білозерська, ІА "Поряд з вами"
10.04.2014 р.
o_bilozerska: (На Покрову-2006)


Останнє з історичних відео, яке я мала намір перемонтувати, щоб лежали у мережі максимально повні і в максимально можливій, як для моєї камери, якості. Як завжди - щось виправила, щось додала - хай зберігається для історії.
o_bilozerska: (На Покрову-2006)
IMG_5169

Ще один ретроспективний фоторепортаж, викласти який вчасно мені місяць тому не вистачило здоров’я.
Ці фото зроблені протягом 22-23 лютого на Майдані. 22 лютого Юлія Тимошенко вийшла з тюрми і ввечері вже виступала на Майдані, але її на моїх фото нема, я прийшла пізніше, бо цілий день перед тим пробула у Межигір’ї (про це був попередній пост http://bilozerska.livejournal.com/823883.html).

Найцікавіше - обличчя людей, два дні тому з боїв або просто з палаючого Майдану, які ще не відійшли від цього всього.
Політики на сцені стали на коліна, вшановуючи пам’ять Небесної Сотні, і розкидали зі сцени у натовп щойно надруковані примірники газети "Голос України", де були надруковані нові закони, прийняті Радою після втечі Януковича.

Радість була щира і дуже сильна, однак, незважаючи на це, я не могла позбутися відчуття дежавю - згадувала, як раділи у січні 2005-го... Тільки б знову не закінчилося тим самим.

ФОТО )
o_bilozerska: (На Покрову-2006)
IMG_4402

21-22 березня - це чотири місяці від початку Майдану і місяць від його перемоги.
Чи не всі мої знайомі кажуть і пишуть, що ніби не чотири місяці, а вічність пройшла, ціла епоха тощо. Мабуть, в мене єдиної такого відчуття нема, для мене Майдан промайнув, як кілька коротких днів і ночей. Почнеш пригадувати або, ще краще, передивлятися власноруч відзняті фото - і бачиш: так, до біса часу пройшло. От як мінявся Майдан - від перших абсолютно несерйозних "барикад" із секцій паркану і Йолкових гілок, які скоріше позначали периметр, ніж від чогось захищали - до справжніх фортифікаційних споруд.
А ось як мінявся зовнішній вигляд майданівців. Коли все починалося, чи можна було собі уявити на Майдані людей у металевих шоломах, у брониках, з кийками в руках?

Ось товстенька колекція моїх щоденних перепусток, які видавали у прес-центрі, на другому поверсі Будинку профспілок - а він вже ж місяць, як згорів... Він згорів, а я досі, щодня буваючи на Майдані, за звичкою дивлюся на годинник на його даху, який пам’ятаю з дитинства і який в народі називали Членом Профспілки - хочу побачити час або температуру... Мій батько, архітектор за фахом і в минулому професійний будівельник, каже, що відремонтувати Будинок профспілок неможливо, тільки знести і побудувати новий. Дуже хочу, щоб на цій новій будівлі був такий самий годинник. Не зробити його - щось на кшталт маленької зради.

Але щось мене не туди понесло. Я всього лише хотіла сказати, що після 20-го лютого, коли все закінчилося, виснаження було таке, що я якийсь час за звичкою ходила і знімала усе, що відбувалося, а опрацьовувати це і виставляти в Інет бракувало сил. В результаті маю кілька ретроспективних матеріалів, які не викладала раніше і навмисно вирішила виставити, коли цим подіям виповниться місяць.

Цей репортаж - про нашу поїздку до Межигір’я. Ніяких розкішних предметів побуту ви зараз не побачите, бо ми з фотокором Дмитром, не уявляючи собі обсягів маєтку, вирішили спочатку обійти і подивитися його "по краях", а вже потім іти до центральної частини, де знаходиться "палац" Януковича. В результаті, не обійшовши, певно, і чверті, прийшли до палацу, коли було вже майже темно, і з фотками через це трохи напряг. І взагалі фото з Межигір’я вийшли доволі кепські, бо я тоді, як вже зазначалося, була сильно не в формі. Плюс майже весь час ішов доволі сильний дощ, а я ще довикашлювала тоді січневий і лютневий газ. Коротше, що є, те є.

Я і сама не прагнула, відбираючи фото, показувати Межигір’я, бо всі вже давно і не один раз бачили, що там є. Це скоріше про нашу поїздку і наші враження.

Мене ж особисто не так розкіш вразила, як розміри, і не так розміри, як повна відсутність якогось затишку. Таке воно все - холодне, ніби для показухи, ніби і не жила там жива людина.

Ми приїхали 22-го лютого. Зібралися, як тільки взнали, що вся охорона розбіглася, а двоє чи троє позосталих охоронців викликали Парубія і передали йому ключі. Завдяки наявності у Дмитра автівки ми приїхали якщо не одними з перших, то в першому потоці, коли ще навіть заторів на дорогах не було.

Це була моя третя поїздка до Межигір’я. Під час перших двох біля знаменитого знаку "Тупик 300 м" стояв перший кордон силовиків, за ним другий, і Тягнибок ще казав, що нам лишилося пройти 300 метрів. Що ж, ми їх пройшли. Мстивої радості, яку тоді відчувала, не соромлюся й досі.

ФОТО І ТРОХИ ВРАЖЕНЬ )
o_bilozerska: (На Покрову-2006)


Ще одне історичне відео перемонтувала, витягнувши, наскільки можливо, якість.

Грушевського, 20 січня, біля 15:00. "Беркути" масово кидають каміння. Один заліз на високу будівлю і кидає звідти гранати, в т.ч. у мирний натовп. Хлопці змайстрували укриття і закидують "беркутів" каменюками звідти. Жіночки старшого віку гамселять у бочки. Будують першу катапульту...
o_bilozerska: (На Покрову-2006)


Викладаю нарешті нормальне відео з того дня - це практично все, що я там зняла, у максимальній якості, яку вдалося витягнути.
Значну частину часу стояла на автобусі, а газ завжди іде вгору. Більшість з нас, і я в тому числі, кашляли потім півтора місяці.

Отже, як усе починалося - збір на Європейській, спроби Кличка зупинити повстанців, початок боїв, палаюча техніка, сотні Самооборони під Верховною Радою і знову бої на Грушевського до глибокої ночі...
o_bilozerska: (На Покрову-2006)


Продовжую викладати відео історичних подій у максимально можливій, як для моєї камери, якості (одразу після подій, нашвидкуруч, вони в мене виходили дуже кепські).

Отже, бій повстанців з "Беркутом" і тітушками у Маріїнському парку біля Верховної Ради. З цієї сутички почалися київські бої 18-20 лютого 2014 р.

Знято згори, з дерева. Ох, скільки газу я тоді нанюхалась...
o_bilozerska: (На Покрову-2006)
IMG_6102

Один з тих фоторепортажів, які давно вже час було викласти, але все ніяк не вдавалося мені опрацювати величезний масив сумних фото, зроблених під час походів на Інститутську, теперішню Героїв Небесної Сотні. Дірки від куль, фото загиблих і квіти, квіти, квіти, які приносять люди... Розповідали мені, як якийсь зазомбований мешканець сходу України, побачивши це вживу, ще більше упевнився у думці, що Майдан проплачений, бо ці ж квіти - скільки ж це вони коштувати мають!

А люди, які ніколи не знали загиблих, несуть туди квіти і плачуть.

І коли я нарешті опрацювала фото, то побачила, що вони більше про живих, ніж про мертвих, і більше про майбутнє, ніж про минуле.

ДИВИТИСЯ ФОТО )
o_bilozerska: (На Покрову-2006)


У дні боїв я монтувала відео нашвидкуруч, ще й глючила програма, тому всі найцікавіші відео, які варто зберегти для історії, вийшли дуже поганої якості.
Дозріла нарешті до того, що треба їх перемонтувати і викласти наново. Одне вже зробила, додавши деякі моменти, які не увійшли у першу версію відео. Витягла по максимуму, що можна було витягти з відзнятого моєю старенькою камерою.
Отже, бої на Інститутській 18 лютого (коли я ще кийком від "беркута" отримала).
o_bilozerska: (На Покрову-2006)
s140302-810

В неділю, 2 березня, в центрі Києва відбулася акція підтримки українців міжнародною спільнотою - у зв'язку з тим, що Росія здійснює військове вторгнення на територію України.

ТІЛЬКИ ФОТО )
o_bilozerska: (На Покрову-2006)
Artem Mazur2

Хлопця звали Артем Мазур, йому було 26 років і він був з Хмельницького. На Майдані пробув два місяці, входив до 15-ї сотні Самооборони.
Травми, несумісні з життям, отримав 18-го у Маріїнському парку, коли потрапив в полон до тітушок. Вони забили його до смерті.

IMG_5883

Майдан був в тумані - плакав.

У ті хвилини, коли вбивали Артема, я, між іншим, була десь зовсім поруч, буквально через парканчик, крутилася по Грушевського, намагаючись вибратися з оточення, біля Будинку офіцерів, перетвореного у медпункт, зустріла Лесю Оробець - вона тоді врятувала від тих нелюдів не одну людину, вивела, витягла просто. Одного я виводила разом з нею - мені вистачило.
А ще я там бачила, але не зняла, бо вже не було на що - веселих, задоволених ВВшників, які фотографувалися з трофейним брудним прапором - якщо не помиляюся - саме 15-ї сотні.

Зараз уроди, які вбили Артема, певно, десь у Харкові, а може, і в Криму.
Знайдемо?

ФОТО )
o_bilozerska: (На Покрову-2006)
IMG_5628

Коротко факти: 28 лютого біля 19:30 у Харкові бійці Правого Сектору, серед яких була київська сотня, взяли фортецю бійцівського клубу "Оплот" (кернесівські тітушки, які палили машини і катували людей у Києві).

Бійців Оплоту всередині не виявилось, але там був ще теплий чай. Правий Сектор знищив вивіски Оплоту, відбив з фасаду літери ОПЛОТ, а всередині знищили герб СРСР. Більше за наказом голови ПУ Андрія Білецького нічого не трощили. Білецький заявив, що приміщення реквізується для потреб революції і Правого Сектору.

В цей момент ззовні, з боку іподрому, пролунало кілька пострілів (як з'ясувалося, з пістолету ТТ). Стрільця не спіймали.

Хлопці зайняли будівлю і забарикадували входи. У руки ПС потрапила документація Оплоту, що стосується фінансових оборудок. Незабаром її буде викладено в Інтернет.

Під час взяття будівлі приїхала міліція, але в події не втручалася.

А тепер трохи подробиць.

ДАЛІ )

o_bilozerska: (На Покрову-2006)
s140218-702

Тільки фото )

Трьом фотокореспондентам, щоб врятувати життя, довелося вибиратися із зони обстрілу через чужу квартиру:

o_bilozerska: (На Покрову-2006)
IMG_3795

Повернулась з нічного палаючого Майдану. Майдан оточив і штурмує "Беркут", періодично роблячи не дуже тривалі перерви.

Палає будинок профспілок. Таке враження, що його не просто хтось підпалив спеціально, а ще й продовжували підпалювати у різних місцях під час гасіння.
Будинок профспілок гасять пожежники. У них невідомо чому зникає вода.

По периметру Майдану палають вогняні барикади. Вогонь підтримують переважно дровами - вочевидь, покришки закінчуються.
Беркути заливають вогонь за допомогою водометів.
Час від часу вони стріляють і з даху "Глобусу" і тих самих профспілок (у вогні не весь будинок) кидають у натовп гранати.

За вчора і сьогодні - більше 20 убитих і біля тисячі поранених.



Людей на Майдані повно. Вони цієї ночі інші зовсім.
Серед них не лише бійці - дуже багато жінок, літніх людей. Дуже багато поранених. У всіх в очах - дивна суміш відчайдушності, приреченості, надії. Вірять, що втримають Майдан. Продовжують бойові дії і вже спалили кілька одиниць міліцейської техніки, в тому числі два БТРи.
Чекають підкріплення із західної і східної України. Це при тому, що влада блокує всі можливі шляхи як прибуття підкріплення, так і отримання допомоги. ДАІшників, які не пропускають людей на Майдан і намагаються обшукати, вже потроху почали відстрілювати.

ДАЛІ )
o_bilozerska: (На Покрову-2006)
Початок прориву біля ВР і бої у Маріїнському парку. Рідкісний ракурс - згори, з високого дерева.



Бої з "Беркутом" на Інститутській:



На 0:51 "беркут" зриває з мене журналістське посвідчення і б’є кийком.
o_bilozerska: (На Покрову-2006)
IMG_3562

Не знаю, чи напишу зараз толково, але.
Те, що було у січні на Грушевського порівняно з сьогоднішнім днем - дитячий садок.
Мінімум 9 убитих. Скільки поранених - навіть не знаю, але дуже багато.
Мені знову пощастило - мене всього-навсього один раз вдарили кийком, один раз влучили кулею (гумовою) і один раз каменюкою. Ну, і ще одного разу пообіцяли вбити :)

Знімала і з боку повстанців, і з боку "Беркуту". Ніколи не забуду літню жінку, яка підібрала загублений кимось щит і намагалася прикритися ним.

Медики буквально з рук у "Беркуту" витягали поранених. Пораненим "беркутівцям" надавали допомогу нарівні з повстанцями.

Бої за Інститутську були страшні. "Беркут" кілька разів зачищав територію, але повстанці поверталися. Було дуже багато газу і світлошумових гранат. Були коктейлі Молотова і каміння. "Беркути" стріляли, в тому числі металевими кулями.

Бачила, як у бік "беркутів" швидко проїхала вантажівка з повстанцем за кермом - вочевидь, він збирався прорвати їхній стрій, змусивши розбігтись. На підніжці вантажівки висів "беркут" і гамселив по склу кийком.

ДАЛІ )
o_bilozerska: (На Покрову-2006)
IMG_2713
Екскаватор розчищає проїзд на Грушевського

Стояла позаминулої ночі з людьми на барикадах на Грушевського. Знаю, як тяжко вони сприйняли віддавання того, що дісталося їхньою кров’ю. Не випадково того вечора ненадовго знову запалали покришки.
Люди кляли політиків і пропонували власні плани дій, які я тут озвучувати не буду - а раптом їх ще доведеться реалізовувати? - але, повірте, це дуже рішучі люди і сміливі плани.



"Вони зараз відпустять 30, а візьмуть 300", - у розпачі казали дядьки з чорними, як у шахтарів, обличчями і руками. Багато в чому вони таки мають рацію: адже навіть якщо заручники будуть на волі, а справи проти них закриті - вони ж усі вже переписані. У разі, якщо знову почнуться якісь заворушення, їх похапають першими, незалежно від того, чи братимуть вони у цьому участь. Крім того, якщо будуть нові заворушення, влада неодмінно візьме нових заручників. Якщо це один раз спрацювало - чому б не продовжити милу традицію? І так без кінця.

ДАЛІ )
o_bilozerska: (На Покрову-2006)
Я зараз зла, і пишу про наболіле.
Не один раз колегами піднімалося питання про перешкоджання охоронцями Майдану роботі журналістів. Цих випадків повно, і я не буду зараз їх тут перераховувати. Всі знають, що йдеться про затуляння об’єктивів, недопуск на частину території (мова не про місця, де сплять люди, і не про складські приміщення) , в окремих випадках - навіть виштовхування з будівель.

Я чудово розумію цих простих хлопців з Майдану. Сама читаю сайти і бачу, що більшість журналістів брешуть. Це дуже дратує, коли тебе знімають впритул, беруть у тебе інтерв’ю - а потім ілюструють твоїм зображенням закадровий текст про фашистів і відморозків.

Звісно, перешкоджати журналістам все одно не можна. Хоча б тому, що перешкоджанням можна домогтися лише одного - журналіст обмаже не лише тебе, а й твою справу лайном з ніг до голови, бо до кремлівських темників, які він, можливо, виконує (а може, й не виконує), додадуться особисті емоції.

Не буду більше на цю тему, бо вже сказано-пересказано, і врешті-решт, хай цим займається профспілка.

Конкретна сьогоднішня ситуація: на Грушевського, коли будівельна техніка прибирала залишки згорілих шин, мене не пропускали у цілком безпечне місце - у під’їзд будівлі, з верхнього поверху якої є відкритий прохід на дах, звідки я збиралася знімати і де переді мною сьогодні побувала безліч колег. Коли я почала питати, хто старший, мені показали дядька, який стояв на автобусі. Той закричав: "Приберіть її звідси!", а коли я намагалася щось ввічливо йому пояснити, почав кричати, що якщо я не розумію слів, щоб мене скрутили і викинули силою.
Ніхто мене силою не викинув, але лише тому, що серед охоронців знайшлися знайомі.

І рядові охоронці, і цей мужик КАТЕГОРИЧНО ВІДМОВИЛИСЬ СКАЗАТИ, ДО ЯКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ЧИ СОТНІ НАЛЕЖАТЬ. "Це неважливо" - і все.

"З якої ви організації? - питала я. - Кому телефонувати, щоб ви мене пропустили - Парубію, Ярошу, Тягнибоку?". Марна річ. Поки я з ними сперечалася, звечоріло, світло пішло і знімати стало нічого.

IMG_2787

Ось цей чоловік на автобусі, якого назвали старшим і який наказував хлопцям викинути мене силою. Взагалі-то, після початку боїв на Грушевського я людей з незакритим обличчям на Майдані не знімаю принципово, крім випадків, коли вони явно не проти - але задля нього роблю виняток.

Скажу просто: я на Майдані своя, і мені не подобається, коли мене кудись не пропускають і погрожують викинути силою. Я розумію, що всі на нервах - достатньо часу, в тому числі по ночах, провела з хлопцями на барикадах і розумію, як сильно хтось на когось злий за те, що відбувається сьогодні. Але не я в цьому винна.
Я не для того 10 років віддала "двіжу" і останні чотири - боротьбі з режимом (українофоби весь час пишуть, що працюю за американські гранти, але всі, хто мене знають, розуміють, що цілком безкоштовно, роками сидячи без копійки і відмовляючись від пропозицій працювати у ЗМІ, в яких не можна писати вільно), щоб тепер мені на Майдані хамили і не пропускали туди, де я нікому не заважаю і де до мене спокійно побували інші журналісти.

Розумію, що можу негарно виглядати зараз - мовляв, "я заслужила". Прості хлопці з чорними від сажі обличчями, які стільки днів і ночей відстояли в охороні барикад на Грушевського і брали участь у всіх боях, кажуть "Я тут перший день" - бо вважають неправильним хизуватись своїми заслугами.
Може, вони святі. Але я не свята. У мене комплекс - загострене почуття самоповаги. Власне, нічого, крім поваги, і не вимагаю.

Я не вимагаю покарати когось за 171 статтею - розумію, що закони зараз не діють, бо час такий, а звертатися до міліції, де таку заяву нині з великим задоволенням прийняли б до розгляду, рівнозначно зраді.
Не вимагаю, щоб кожен рядовий охоронець чи керівник середньої ланки знав мене в обличчя - це навіть теоретично неможливо. Взагалі, я за дисципліну - якщо рядовим сказали когось не пускати, вони мають виконувати цей наказ.

Але я проти "отаманщини" - коли кожен, у кого в підпорядкуванні п’ятеро людей, відчуває себе "маленьким начальничком" і вирішує, кому що можна, а кому не можна.

Я знаю, що практично всі керівники Майдану мене читають, тому прошу зробити так, щоб кожен, хто несе службу в охороні, називав на прохання людей організацію або сотню, до якої належить, і де знаходиться його сотник. Тоді я спокійно піду і вирішу всі питання з сотником, а якщо не вийде - з його керівником.
І все.


UPD. Для тих, хто неправильно зрозумів сенс слова "подзвонити".
Чому взагалі віддають наказ не пропускати кудись людей, тим більше, журналістів, яким треба кудись потрапити не просто так, а по роботі?

Це робиться для того, щоб під виглядом журналістів або просто цікавих на територію не потрапили якісь представники ворожого стану і не наробили там лиха.
Або щоб не потрапила п’яна людина, чи хвора, чи неадекватна, яка десь там впаде і уб’ється, тощо.

І якщо, приміром, хтось з відомих опозиціонерів дасть розпорядження, щоб мене пропустили - це не тому, що я якась особлива, чи дала йому хабаря, чи роблю з ним якісь таємні фінансові оборудки - а просто тому, що він мене знає і може гарантувати, що я адекватна і лиха не нароблю :)

Profile

o_bilozerska: (Default)
Olena Bilozerska

April 2017

S M T W T F S
       1
234 5678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Page Summary

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 22nd, 2017 08:09 am
Powered by Dreamwidth Studios