o_bilozerska: (Після Савур-могили)
Сьогодні великий день.
Не тому, що були прийняті конкретні антикомуністичні закони і визнані - нарешті, на 24-му році незалежності! - ті, хто воювали за цю незалежність.
Врешті-решт, Ющенко вже визнавав героями Бандеру і Шухевича, Янукович потім це скасував, а для людей нічого не змінилося: Бандеру і Шухевича почали вважати героями не після указу Ющенка, і після указу Януковича їх не перестали вважати героями.

Сьогоднішній день - історична віха. Від сьогодні у нас з Росією нарешті офіційно різна історія.
Ми навіть у різних війнах перемогли.
Вони перемогли у Великій Вітчизняній, 9 травня.
Ми - у Другій світовій, 8-го.
Історія - частина державної політики. Це нормально і правильно, коли у різних держав - різна історія й різні герої.

Звичайно, це стало можливим тільки через українсько-російську війну. (Згадайте, як розбивалися об п'яту колону і тонули у воросі газорублів всі героїчні намагання Ющенка примирити ветеранів ВОВ та УПА - 10 років тому, коли вони ще живі і в силі були, і це мало значно більше сенсу, ніж зараз). Більше 20 років члени молодіжних патріотичних організацій бігали по лісах і стріляли на підпільних полігонах, готуючись воювати з Росією. Не знаю, який відсоток з них вірив у реальність цієї війни. Я, скажу чесно - і стріляла, і бігала, але не вірила.

Ця війна здавалася неможливою, але насправді була неминучою.

Члени об'єднання можуть розійтися мирно лише в одному випадку: коли всі щиро згодні на це розлучення. Як Чехія і Словаччина. Якщо ж окупант відпустив окупованого виключно через свою тимчасову слабкість і мріє про реванш - то війна неминуча. Визвольна війна з відтермінуванням у часі.

Розпад СРСР був міною уповільненої дії, яка вибухнула у 2014 році. Тепер я розумію, що завадити, зарадити цій війні було неможливо.

Нації і держави будуються на крові. Лише проливши цю кров, ми отримаємо справжній, а не фіктивний суверенітет.
Все, Рубікон перейдено. Україна вже ніколи не буде з Росією.
o_bilozerska: (На Покрову-2006)
IMG_4833

Цьогорічний марш на честь Бандери пройшов на славу. Народу - десь біля 10 тисяч. Смолоскипів на всіх не вистачило, задня частина колони йшла без них. Все ті ж щорічні гасла, але хода - навколо революційного Майдану: Михайлівською від готеля "Козацький" вгору, далі Володимирською повз парк Шевченка і вниз вулицею Толстого на Хрещатик, до КМДА, під якою відбувся мітинг. На сам Майдан не заходили - чи то щоб пожежу випадково не влаштувати, чи то щоб не налякати когось з опозиціонерів смолоскипами.

Цілу добу перед смолоскипною ходою киянам, і мені зокрема, надходили СМСки такого змісту: "Кияни! Не допустимо фашистської смолоскипної ходи. Збір 1 січня о 17:00 на Михайлівській площі". Це щось новеньке, подумала я, бо усі минулі роки ніхто навіть не робив вигляд, що намагається перешкодити смолоскипній ході 1 січня, бо в такий день людей безідейних не зорганізуєш ні за які гроші. Навіть менти ховалися.
Я трохи непокоїлась, чи не нападе під виглядом киян на колону перевдягнений "Беркут". Але коли народу десять тисяч - з ним і у спецобладунках нічого не зробиш, а без - тим більше.
В результаті все пройшло мирно, ні "Беркуту", ні "тітушок" не було, а "киян" зібралося аж дві особи - чоловік і жінка. Вони тримали якийсь плакат і кричали: "Свобода провокаторы! Они раскалывают Майдан!". Їхній плакат миттєво відібрали і порвали свободівські хлопці, ще й так якісно, що не розбереш, що на ньому було написано. Трохи склавши докупи уривки, більше вгадала, ніж прочитала: "Розпалюйте багаття революції, а не полум’я ворожнечі".
Також наш кореспондент бачив, як в кінці колони на Михайлівський хтось жбурнув у людей пляшку. Не влучив. Здається, закінчилося нічим, хоча за таке, на відміну від плакатиків, взагалі-то, треба товкти пику. Бо ця пляшка запросто могла прилетіти в голову якійсь бабусі.

Далі, як завжди, все було урочисто й святково. "Слава Україні! Героям слава!", "Бандера, Шухевич - наші герої! Вони воювали за нас із тобою!", "ОУН-УПА - державне визнання!". Було багато петард та інших "бахкалок". Я традиційно знімала повний прохід колони на Володимирській. Шкода, що на той момент у деяких вже почали згасати смолоскипи.
UPD. Подивилася на ютубі, як закидали димовуху у двері "Прем’єр паласу". У самому факті кидання димовухи нема нічого страшного, це не підпал і не обстріл. Цікаво інше - чому саме "Прем’єр палас". Хтось знає, кому він належить?

ДВА ВІДЕО ПОВНОГО ПРОХОДУ КОЛОНИ, ДЕ ВИДНО ВСЮ ЇЇ ДОВЖИНУ:





По закінченні ходи під КМДА відбувся молебень. Лідери "Свободи", КУНу, козацьких організацій виступили з промовами.

ДАЛІ )

ХОДА І МІТИНГ ПОВНІСТЮ (з 9:05 - повний прохід колони, з 23:07 - мітинг під КМДА):

o_bilozerska: (На Покрову-2006)


ЗМІСТ ВІДЕО:
00:15 - виступи ветеранів УПА, загальні плани у парку Шевченка
00:59 - виступ Андрія Іллєнка
01:40 - виступ Ігоря Мірошниченка
03:25 - виступ Олександра Сича
05:15 - знову Ігор Мірошниченко
06:19 - виступ адмірала Ігоря Тенюха
08:02 - виступ Юрія Левченка
11:49 - знову Ігор Мірошниченко
12:37 - виступ Ірини Фаріон
24:23 - виступ Олега Тягнибока
47:03 - початок ходи
48:49 - хтось махає червоними прапорами з вікна
51:49 - С14 палить фаєри
52:20 - палять прапори
52:40 - скандування на Михайлівській площі і виступ Ігоря Мірошниченка
53:48 - український славень у виконанні Тараса Компаніченка і людей.
o_bilozerska: (На Покрову-2006)
IMG_4145

Вчорашнє свято Покрови, свято УПА, як і завжди, пройшло на славу. Людей, як мені здалося, було менше, ніж минулого року (воно й не дивно, адже минулого року Покрова випала на неділю), але все одно чимало - гадаю, не менше 10 тисяч. (UPD. Переглянула власне відео - бачу, що набагато більше, ніж 10 тисяч). Цього року я нарешті зробила те, чого не робила ще ніколи: видерлась на паркан з фотоапаратом і камерою на штативі, і, не вимикаючи камеру, знімала з паркану на Володимирській прохід всієї колони - від початку до кінця. Колона йшла повз мене біля півгодини, і це практично без зупинок. Ось це відео (а повноцінний відеосюжет про Марш Слави УПА буде трохи пізніше):



Але не все було так само, як у минулі роки. Цього разу вперше Марш УПА пройшов Хрещатиком, без перешкод, навіть міліції було дуже мало. Що то значить націоналістична фракція у парламенті :) Досі, якщо не помиляюся, лише найперший марш УПА, у 2005 році, спробував вийти на Хрещатик, але Майдан був заблокований червоними, і біля Бесарабки спалахнула бійка, у якій я дивом врятувала обличчя й техніку :)

Цього ж разу все пройшло спокійно, без сутичок і провокацій (хіба що на розі Володимирської і Богдана Хмельницького якісь люди вимахували з вікна червоною ганчіркою. Один був у формі радянського військовослужбовця і з мікрофоном. З вікна лунало "Вставай, страна огромная", але музику швидко не стало чутно через дружне скандування "Комуняку на гілляку!".

ОБЕРЕЖНО, ТРАФІК! Дуже багато фото )
o_bilozerska: (На Покрову-2006)
IMG_3315

У неділю 13 жовтня 2013 року до 71-ї річниці з Дня створення УПА КМО "Спілки української молоді" організувала на Майдані Незалежності виставку "Сила волі. Провідники визвольного руху" (Євген Коновалець, Степан Бандера, Роман Шухевич, Василь Кук). Це були стенди з фотографіями, а також вітрини з відзнаками та іншою символікою українського визвольного руху ХХ століття.

Авторами виставки є історики Центру досліджень визвольного руху та Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» Володимир В’ятрович, Руслан Забілий, Ігор Дерев’яний, Василь Стефанів та Андрій Шевців, дизайн виконала Ольга Сало.

Біля виставки екскурсоводи розповідали присутнім про життєвий шлях українських провідників і взагалі про історію - як створювалась ОУН, як виникла УПА... Це було дуже цікаво, враховуючи те, що непідготовлена людина не буде занурюватись глибоко в серйозні історичні праці і мемуари, видані в діаспорі, а в коротких енциклопедичних довідках навряд чи прочитаєш, наприклад, що малий Роман Шухевич так добре грав на фортепіано, що коли у день чийогось весілля він зайшов у хату, де стояв інструмент, який чоловіки ось-ось мали віднести туди, де збиралися на весілля гості, і йому запропонували зіграти - хлопчик грав так добре, що чоловіки не стали переривати його гру, а віднесли його на стільці разом з інструментом.
Це начебто дрібничка - але ж про психологію майбутнього генерала УПА вона каже дуже багато.

Людям було цікаво, десь по півсотні людей слухали кожну екскурсію, серед них були діти. Дуже правильне і корисне діло зробили хлопці.

ФОТО )
o_bilozerska: (На Покрову-2006)
DSCN9360

23 лютого в м.Києві відбувся VII-й щорічний турнір з міні-футболу на Кубок памяті Героїв. Цьогорічний турнір, в якому традиційно беруть участь молодіжні колективи, команди молодіжних громадських організацій та студентські збірні, був приурочений до сотої річниці від дня народження останнього командира Української Повстанської Армії Василя Кука.

Організаторами змагань виступили молодіжне крило партії УДАР Віталія Кличка, Молодіжний Націоналістичний Конгрес за сприяння Управління сім’ї, молоді та спорту КМДА.

Змагання зібрали рекордну кількість учасників — близько сотні гравців з 10-и команд зійшлися у протистоянні в залі для міні-футболу. Пристрасті кипіли, як в справжньому професійному футболі, про що говорить рахунок і безкомпромісна боротьба у вирішальних матчах, в яких зійшлися колектив студентів НПУ ім. Драгоманова “Хостел”, команда Києво-Могилянської Академії, “Студентське братство “Дельта ксі” та команда “Пріора”.

У фінал пробилися команда НАУКМА та Студентське братство. Перший тайм пройшов у рівній боротьбі, коли команди йшли нога в ногу — 1-0, 1-1, 2-1, 2-2, 3-2, 3-3, 4-3, 4-4. І лише в другому таймі могилянці забили 3 м’ячі без відповіді, ставши переможцями турніру і отримавши Кубок та іменні грамоти від Управління сім’ї, молоді та спорту. Третє місце посіла команда “Пріора”, гравець якої Андрій Дзюбенко став найкращим бомбардиром змагань, що забив 11 голів.

“Своїм турніром ми пропагуємо здоровий спосіб життя, ми прагнемо, щоб молоде покоління української нації гартувало свій дух, а, як відомо, здоровий дух буде лише в здоровому тілі. Ті наші герої, зокрема і Василь Кук, якому присвячені цьогорічні змагання, не змогли б довго вести свою боротьбу за волю України, якби в молоді роки не загартовували себе спортом. І нам з них треба брати приклад”, - каже голова оргкомітету турніру Сергій Пархоменко.

«В нашій державі через ЗМІ мало часу надається питанню популяризації спорту. Натомість — всюди пропаганда розпусти, споживацького способу життя, реклама алкоголю тощо. У нас на слуху спорт великих досягнень, але практично нічого не робиться для масового спорту, немає рівних можливостей для молоді відвідувати спортивні секції, практично нема гуртків, де можна займатися тим же футболом, боксом, плаванням безкоштовно. Тому ми не обмежимо нашу діяльність проведенням лише Кубку пам’яті героїв. Незабаром розпочнемо всеукраїнську кампанію, спрямовану на боротьбу зі шкідливими звичками і просування здорового способу життя», - наголосив С. Пархоменко.

Сергій Багряний, УІС

ЩЕ ФОТО З ТУРНІРУ )
o_bilozerska: (Default)
Відеосюжет про мітинг і ходу, в тому числі ракурс на колону з 4-метрової висоти:



Промова Олега Тягнибока (повний запис, відео з двох камер, показані також люди):

o_bilozerska: (Default)


По-перше, вітаю усіх зі святом Покрови і з річницею заснування УПА.
Слава Україні!
Героям Слава!


Сьогоднішня хода на Покрову - це було щось. Ніколи не бачила одразу стільки свободівців. Оцінка заступника голови партії Андрія Мохника - 30 тисяч чоловік. Мені важко судити, бо побачити одночасно всіх просто неможливо було, але коли голова колони - широчезної, що "окупувала" всю проїжджу частину - досягла Софійської площі, її хвіст ще був біля парку Шевченка. Я знімала це, стоячи на повний зріст на височезному паркані і кажу - це було вражаюче.


Отой чортик на паркані - це я :)



Свободівці скандували звичайні бандерівські гасла - "Слава Україні! Героям Слава!", "ОУН-УПА - державне визнання!" тощо, і, як водиться, "Зека геть!". Причому звучало це не істерично-протестно, як іноді буває, а так - голос стриманої сили. Це справді сила силенна була, як росіяни кажуть - "сіліща". Коли збирається стільки людей - взагалі вже можна нічого не скандувати.

Дорогою хтось, імовірно, активісти котрогось з автономних товариств, кинули димовуху. На жаль, це було трохи далеко від вищезгаданого паркану, тому я лише здалеку познімала густий білий дим. Це було красиво.

У колоні були футбольні фанати, заряди "Свободу чесним! Свободу Павліченкам!" лунали на всю Володимирську.

І ніщо не завадило, навіть гиденький дощ, що тривав цілий день.



А до початку ходи були промови біля пам’ятника Шевченку. Такого мітинга я теж ще не бачила. Коли тільки підійшла, було десь п’ять чи десять хвилин на третю, побачила, як на проїжджій частині, розділившись на групи за містами й областями, шикуються колони. Я вирішила, що змінився план заходу і мітингу не буде, що вже починається хода. Але мітинг якраз починався, просто всі учасники не могли вміститися у парку Шевченка. До речі, колони зі східних областей України теж були дуже велелюдними.

Далі, ДУЖЕ багато фото )
o_bilozerska: (Віч-на-віч)


Сьогодні, 25 серпня, у храмі Святого Миколая на Аскольдовій могилі відбулася панахида за ветераном УПА Степаном Бабієм, який помер учора, в День Незалежності України.

Попрощатися з паном Степаном прийшли побратими з Київського Крайового Братства вояків ОУН-УПА на чолі з Орестом Васкулом, у формі і при нагородах, активісти патріотичних організацій - всі свої. Крім родичів покійного, що приїхали зі Львівщини, здається, я взагалі не побачила на прощанні жодної незнайомої людини.

Панахиду служили спільно священики греко-католицького Свято-Миколаївського храму на чолі з о.Ігорем та капелан Братства вояків УПА о.Сергій Ткачук, що належить до УПЦ КП. У прощальному слові отець Сергій казав, що новопреставлений Степан ніколи не дбав за себе, лише за свою землю, боровся за боговгодні справи, і зараз він уже в раю, і належить до воїнства Господнього, і звідти буде продовжувати боротьбу за Україну.
Короткі прощальні слова казали вояки УПА, Микола Коханівський, Кость Зацарний, Владислав Біляченко, інші.

Крім вдови, ніхто не плакав. Але не тому, що сум присутніх не був щирим, і не тому, що померла вже дуже літня людина. А тому, що це вояки ховали вояка. А решта присутніх пройнялися цим загальним духом. Його важко описати, цей дух, але він був з нами сьогодні.

Весь час, поки пана Степана проводжали у Вічну путь, хрест над Миколаївським храмом буквально палав на сонці.





БАГАТО ФОТО ТУТ:
http://www.bilozerska.info/?p=9433
o_bilozerska: (Default)
Сьогодні, у День Незалежності України, у віці 87 років від невиліковної хвороби помер ветеран УПА Степан Бабій.
Про це повідомив капелан Київського Братства вояків ОУН-УПА о.Сергій Ткачук.

Коли я почула про його смерть, мозаїка в голові склалася, і зрозумілим стало, чому зранку не було в мене відчуття свята: старе назавжди відходить у минуле, а нового ми не спромоглися створити. Бо те, що у нас зараз - це, перепрошую, ганьба, а не УССД. І навіть найкращий варіант розвитку подій - перемога на виборах опозиції - не вилікує байдужу більшість від "хатоскрайства", а пасіонарну меншість - від спраги за коритом. Ці діди - упівці - ми знали їх вже дідами - навряд чи взагалі колись думали що про одне, що про друге.

Я знала пана Степана - мабуть, років із вісім. У нього було настільки цікаве життя (деякі його спогади можна прочитати тут) і стільки оптимізму! Десь на початку 2005 року під час акції він навіть фізично захистив мене від молодих хуліганів з якоїсь прокремлівської тусовки. Я, дякуючи, сказала, що він у гарній формі, а пан Степан - як зараз пам’ятаю - сміючись, відповів: "А що! Скоро ж знову москалів бити - тренуюся, гартуюся!"

Я ніколи не чула від нього пафосних розмов про любов до України - вірний показник щирості і стійкості поглядів. Зате на святкуванні свого 85-річчя пан Степан розказував, що цієї ночі бачив сон: іде війна, йому видали автомат Калашнікова і відправили на стійку. Десь він зараз, мабуть, на тій стійці стоїть - вже навічно.

Вічна пам’ять Вам, друже Степан!

UPD. Панахида відбудеться завтра, 25 серпня, у храмі на Аскольдовій могилі, о 14:00. Потім прощання, поховання буде на Львівщині.
o_bilozerska: (Default)
Знаю пана Степана багато років...

Ветерану Української Повстанської Армії Степану БАБІЮ пенсії вистачає лише на один укол від раку!

Мама ходила в найми. Мій батько мав 75 років, та й ­захотів маму взяти. Мама казала: "Та де я за діда піду старого?" ­Погодилася, бо казали їй: "Старий за рік­два помре, а маєток ся лише, найдеш си молодого". Живе рік, а тато не вмирають. Пере йому, їсти дає. Народився я, за три роки, коли батькові було 78, ще брат. Тато 1932 року померли, а мама 1933-­го вийшла заміж за польського офіцера. Але він українець був, Максимів Микола звався, – тайно вчив українських партизанів військової справи. Він нас любив. Маю ще дві сестри від нього.

Поляки над українцями сильно знущалися. На Великдень хлопці­-дівчата співали, водили гаївки коло церкви. Поляки розганяли нас, нищили вінки. З могили січового стрільця польські поліцаї огорожу й хреста повалили, прапор зірвали. Ми – 14­-літні – камінням їх закидували, але вони відстрілювалися, то ми мусили тікати.

Коли 1939­-го прийшли червоні визволителі, все село вийшло їх зустрічати. Ми повісили прапор синьо­жовтий над клубом, стіл накрили: хліб­-сіль, горілка. Люди солдатам – яйця, молоко. Дівчата з квітами. "Харашо, молодці, – каже один червоний. – А ту тряпку зніміть", – показує на прапор. Ми не зняли, вони теж не чіпали. Їхній офіцер говорить: "А хто це так добре стіл накрив? Ходіть до нас. Ми вам добру роботу дамо". Записали на роботу п'ятьох хлопців. Одного за місяць зробили начальником пошти, того – завклубом, того – бібліо­текою, тому магазин – нормальна власть. ­Приходить 1940 рік. Тих п'ятьох визивають на завтра в воєнкомат. Як пішли – по сьогодні сліду нема. Їх усіх постріляла ­трійка. Десь у лісі під Стриєм. За те, що хлібом­сіллю стрічали. То що ми мали робити? Брати зброю та й бити їх.

Я закінчив шість класів і 1941 року, як німці прийшли, мій вуйко Семен, мамин брат, узяв мене вишколювати в юнацтво ОУН. Сітка була по всіх районах. Лекції читали з історії України, давали книжки. Вчили бити ворогів за ­Україну – чи поляк, чи німець, чи рускій, чи мадяр. 1941­го ­вітчима забрали воювати. Більше не виділися.

У нас із села, коли совіти відступали, бо прийшли німці, два хлопці­-брати втекли з ними. Ми ще співали пісню "Утікали ті совіти, як худоба з паші. А за ними утікали комсомольці наші". А повернулася радянська влада – вернулися й ті комсомольці. Один пішов начальником "стрибків" – так називали "истребительные отряды", з бандерівцями боротися. Наші хлопці його вичислили й ліквідували. Тоді влада зарядила: "Комсомолець сільський. Його вбили бандерівці". Поховали під клубом, під липою, і звізду поставили. На другий день – звізди нема. У школі в туалеті знайшли ту звізду.

Далі )

o_bilozerska: (Default)
4 березня о 12:00 у м. Києві на Софійській площі відбулася панахида за головнокомандувачем УПА Романом Шухевичем, організована Спілкою Української Молоді.

Панахиду відслужив ректор Київської Трьохсвятительської духовної семінарії УГКЦ о.Петро Жук. Церковний хор заспівав "Вічная пам’ять".

Після панахиди учасники, тримаючись за руки, створили великий «живий» тризуб - на знак того, що пам’ять про українських Героїв повинна об’єднувати усіх, і заспівали державний гімн, а потім - "Червону калину".



Більше фото тут:
http://www.bilozerska.info/?p=6161
o_bilozerska: (Default)
Вчора, 21 січня, відбулися 175-і Збори Київського Крайового Братства ОУН-УПА, за участі представників деяких патріотичних партій та організацій, присвячені Дню Соборності України.

Звісно, центральною темою розмови були майбутні вибори. Володимир Підіпригора від Братства вояків ОУН-УПА навіть заявив, що буде балотуватися у депутати ВР, пообіцявши в разі успіху постійно піднімати теми ОУН і УПА, і попросив у присутніх моральної підтримки.

о.Сергій ТкачукОтець Сергій Ткачук, капелан Братства вояків УПА, почав з проповіді про богообраність, від якої плавно перейшов до політики. Казав про шкоду від діячів, які використовують патріотичну риторику, а на ділі нічого не роблять. Наприклад, з "Нашою Україною", навколо якої об’єдналися колись всі праві, була домовленість про одне місце у прохідній частині списку для представника Братства вояків УПА - цю угоду вони не виконали.

Далі отець розповідав про цю прикрість на прикладі відбудови Стрітенського храму. Ющенко підписав указ про відбудову - але за 5 років його правління храм побудований не був. Зараз отець Сергій співпрацює з цього питання з бютівцями у Київраді, розмовляв з Кличком (який людина хороша, але нерелігійна) тощо. А ще йому подобається Яценюк, бо є людиною віруючою - практикуючим греко-католиком. Але у "Фронту Змін", на відміну від "Свободи", немає партійної структури.

Далі - на Bilozerska.info >>>

o_bilozerska: (З мегафоном)
До уваги киян та присутніх в столиці!

В понеділок, 26.12.11, в Києво-Могилянській академії відбудеться презентація чеського документального фільму "Бандерівці". Запрошуємо до перегляду всіх зацікавлених історією визвольних змагань. Це цікавий, неупереджений погляд на сторінку нашого минулого.
Серед запрошених: історики, працівники Посольства Чехії в Україні, автор україномовного титро-перекладу - Євген Возняк.

Адреса місця проведення презентації: вул. Набережно-Хрещатицька 27, аудиторія 13. Початок о 18.00.

Всеукраїнська Громадська Організація "Чесне Слово"

o_bilozerska: (Default)


29 жовтня у с. Літвиця Дубровицького району Рівненської області відбулась церемонія відкриття комплексу поховань вояків УПА, повідомляє прес-служба благодійної ініціативи "Героїка". У далекому 1944 р. на території військової округи «Заграва» точились запеклі бої між підрозділами УПА та військами НКВС. В одному з таких боїв, 11 березня 1944 р., командир загону ім. М. Колодзінського Микита Скуба-«Лайдака» був поранений більшовицькою кулею у ліве плече. Поранений курінний продовжував командувати боєм та стріляти однією рукою з коліна, доки не впав від другої кулі, яка поцілила йому в голову. «Лайдаку» разом з двома іншими загиблими повстанцями (кулеметником «Борою» та санітаром «Крейсером») поховали 15 березня на сільському цвинтарі Літвиці. За декілька місяців, 16 листопада 1944 р., поруч з могилами цих вояків був похований ще один упівець – сотенний «Давун», який також загинув в бою з більшовиками.

Далі )

o_bilozerska: (Default)
Цьогорічне святкування Покрови пройшло мирно. Без сутичок з опонентами чи міліцією, з величезною кількістю людей – думаю, тисяч 10 було, а може, і більше.

Основних відмінностей цієї Покрови від усіх попередніх – дві: по-перше, знову поруч зі свободівськими майоріли прапори великої кількості інших правих партій і організацій. Так колись раніше було, але не в останні рік-два. В останні роки символіка, крім державної і червоно-чорної, була лише свободівська, а члени інших організацій брали участь у ході просто як люди і громадяни. Чи не вперше (таки вперше, мабуть) долучилася «Батьківщина» - Янукович вперто і безповоротно загнав Юлю у правий сектор. На виході з парку Шевченка люди з прапорами БЮТ навіть ішли попереду колони, що, судячи з міміки і жестикуляції (слів з паркану, з якого я знімала, не було чути), викликало незадоволення у заступника голови «Свободи» Андрія Мохника. Він переконав бютівців стати у колону, за величезним державним прапором, а не попереду нього.

Друга і головна відмінність – з’явилися соціальні гасла. Вони, звісно, були у «Свободи» і раніше, але не настільки педалювалися, як сьогодні. Раніше «соціалізм» був прерогативою молодшого покоління партійців – Андрія Іллєнка і Юрка Ноєвого, а сьогодні ці гасла чи не вперше публічно озвучив голова партії Олег Тягнибок. З підвищення біля пам’ятника Тарасу він зачитував цитати з класиків українського націоналізму та ідеологів ОУН, у яких йшлося про соціальні питання.



Ці ж цитати були написані і на великих розтяжках, які домінували над звичними «Бандера, Шухевич – герої народу! Вони воювали за нашу свободу!» і «ОУН-УПА – державне визнання!»: «За заборону торгівлі і спекуляції землею! (з програми ОУН)», «Українська націократична держава є державою нації та праці» (Дмитро Мирон-Орлик)», «Одна, єдина, неподільна від Карпатів аж до Кавказу самостійна, вільна, демократична Україна – республіка робочих людей! (Микола Міхновський)», «Соціяльна революція є невід’ємний елемент національно-визвольної революції (Петро Полтава)», «Націократія лишалася б утопією, коли б націоналізм не спромігся оперти її на здорових соціально-економічних підставах (Микола Сціборський)», «ОУН-УПА сильні тим, що вони боронять всебічних інтересів народних мас (Ярослав Стецько)», «Без національної революції немає соціальної (Ярослав Стецько)», «В основі соціального ладу мусить бути соціальна справедливість (Ярослав Стецько)», «ОУН змагає до народоправства і соціяльної справедливости (Степан Бандера)», «Ми, бандерівці, борці за інтереси працюючих мас! (Петро Полтава)» тощо.

А гаслом усього маршу було - "За соціальне і національне визволення!" – соціальне навіть попереду національного. Молодці свободівці, розуміють, що до ідей, навіть найпрекрасніших, наші розчаровані люди байдужі, їх значно більше цікавить добробут власної родини.

Далі, ДУЖЕ багато фото, є відео )



o_bilozerska: (Default)
21 серпня у м. Зборові, що на Тернопільщині, відкрили пам’ятник «Борцям за волю України», повідомляє прес-служба благодійної ініціативи "Героїка". Подвір’я місцевого музею «Зборівська битва» прикрасив чорний козацький хрест з написом «Борцям за волю України» та дві литі гармати обабіч хреста, копії тих, які використовували козаки у своїх походах.

На урочистості прибули не лише зборівчани, а й гості з Києва, Черкащини, Херсонщини, Хмельниччини, Івано-Франківщини та інших регіонів України. До підніжжя хреста було висипано землю з різних куточків України, яку привезли з собою гості урочистого заходу. Не зважаючи на труднощі з транспортуванням, організаторам вдалось доправити до Зборова землю з легендарного українського цвинтаря Баунд-Брук у штаті Ню-Джерсі, США. Для українців діаспори Баунд-Брук має особливе значення: тут знаходиться духовний центр українського православ'я в Америці, своєрідний «Український Єрусалим». На декількох гектарах землі Баунд-Бруку розташований пантеон, де упокоїлися визначні українці з усього світу. Серед них – козаки та старшини Армії Української Народної Республіки, Української Галицької Армії та Української Повстанської Армії.

Почесну варту біля пам’ятника несли ветерани Других Визвольних змагань: члени братств ОУН-УПА ім. ген.-хор. Романа Шухевича та Дивізії «Галичина». Окрасою свята стали виступи творчих колективів Тернопілля, які подолали чималу відстань, аби своїми талантами прославити українських воїнів.

Далі )

o_bilozerska: (Default)
Навмисно ставлю побільше фоток, але спершу маю розказати сценарій.
Цього разу сюжет протистояння був трохи складніший, ніж зазвичай. Хто бачив багато реконструкцій, знає, що сценарій майже завжди той самий: спочатку їхні переважаючими силами побили наших, потім наші накопичили сили і взяли реванш. Ура, перемога!

Цього разу, оскільки йшлося про реконструкцію не однієї битви, а справжньої партизанської війни, подій було більше, хоча значно скромніші спецефекти.
З технічного оснащення, крім зброї, була конячка з возом (дуже красива, але не бойова: лякалася фотоапаратів (навіть без спалаху) і "трупів", і через це не завжди слухалась візника), а також умовна паперово-солом’яна хатка, що зображала село.

На початку реконструкції неподалік від села переважаючі сили енкаведистів оточили невеликий загін повстанців. Бандерівці відстрілювалися до останнього, а коли закінчилися набої, підірвали себе гранатою.
Енкаведисти (цікаво, що з обох сторін нарівні з хлопцями воювали дівчата), вдосталь наглумившися з трупів, за руки-за ноги покидали їх на воза і вивезли геть.

Далі, дуже багато фото )

Profile

o_bilozerska: (Default)
Olena Bilozerska

April 2017

S M T W T F S
       1
234 5678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Page Summary

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 21st, 2017 04:38 pm
Powered by Dreamwidth Studios