o_bilozerska: (Після Савур-могили)
grusha4

У цей день бійці "Правого сектору" свідомо перевели протистояння на Майдані з мирного у силове русло, вивівши тим самим ситуацію з глухого кута. Після цього про ПС почув весь світ.

Це було не екстремізмом, а народним повстанням. Екстремісти хтось чи повстанці, визначається лише поведінкою народу: екстремістів народ боїться, а повстанців масово підтримує. Не просто молоді хлопці у масках кидали каміння і "молотови" у "Беркут" - а тітки і навіть гламурні дівчата виколупували для них цю бруківку, а старенькі бабусі - божі кульбабки приносили тару для коктейлів Молотова.

Ця масова підтримка означала, що для силових дій не рано і не запізно, а саме час.

Всі, хто були на Майдані в ці дні, пам'ятають, як усе було. 16-го приймаються драконівські закони про заборону ходити у великих шапках, 19-го, в неділю, на найближчому вічі, "офіційні" лідери Майдану виявляються неспроможними щось цьому протиставити, бо твердо знають, що треба за будь-яких обставин залишатися толерантними. І тоді наступає зоряний час тих, хто роками твердо вірив, що доля Вітчизни не кулуарними договорняками вирішується.

З особистих спогадів - все було як завжди: я й гадки не мала, що буде щось іще, крім віча, тому на початок найцікавішого в мене були майже розряджені фотоапарат і камера. Але я знімала. Знімала на мобілку, розрядивши два запасні акумулятори. Увертаючись від каменюк, бігала під арку, в будочку охоронця стадіона "Динамо" (тоді вона ще не була спалена), і хвилин по 15 підзаряжала там фотік. Потім виходила і знімала знову. Сказав би мені хтось тоді, що через два з половиною місяці я поїду на війну...
Страшенно надихалась газом, бо газ іде вгору, а я була останньою, кого хлопці зняли з даху автобусу перед тим, як його палити. Кашляла потім до кінця березня.



Як не дивно, зараз, після восьми місяців на фронті, ці спогади майже не втратили яскравості. Сьогодні - рівно рік життя у стані війни.

Як шалено пролетів цей час, і скільки всього змінилося. Ви пам'ятаєте, як важко було на Майдані добути бронежилет-"троєчку"? А звичайну радянську каску? Як хлопці екіпірувалися - хто на що спромігся, і були схожі на персонажів з якихось фантастичних фільмів? Зараз, дякуючи людям - тим самим, які тоді допомагали Майдану, а зараз вивозять на собі фронт - у нас якісне військове спорядження, про яке ми роками на вишколах могли тільки мріяти. Ще трохи - мабуть, і зброї буде достатньо.

Того дня люди відчули себе Нацією у розумінні єдиного організму, поділились на фронт і тил і навчились злагоджено працювати - ще не знаючи, як скоро це знадобиться вже не для форс-мажорної зміни влади, а для війни народної, священної війни (с). Як тоді, 19 січня, Майдан остаточно почав жити своїм життям, не звертаючи уваги на своїх "офіційних" лідерів - так і сьогодні звичайний народ захищає свою Вітчизну, відверто ігноруючи найвище керівництво держави з його "договорняками".

Українська самоорганізація увійде в історію.

grusha1

Момент розбиття першого скла в першому автобусі - з цього все почалося. Через три дні з’являться перші загиблі.

+ 2 фото )

Цей самий момент з іншого ракурсу, зловлений фотокором "Рейтерс", де і я потрапила в кадр. Це фото обійшло весь світ:

Pro-European protesters attack a police van during a rally near government administration buildings in Kiev
o_bilozerska: (На Покрову-2006)


Виступ Андрія Пастушенка на прес-конференції Владислава Гораніна, Миколи Коханівського та інших виявився безцінними спогадами безпосереднього учасника про початок Майдану, про його перші дні, про виникнення Правого Сектору і його конфлікти з "офіційною" опозицією... Ця розповідь обов'язково має зберегтись для історії.

(с) Олена Білозерська, ІА "Поряд з вами"
10.04.2014 р.
o_bilozerska: (На Покрову-2006)
chay1Коли на сході України почалися шабаші зрадників, Юлія Тимошенко вилетіла у Донецьк. З побаченого вона зробила висновок, що мешканці міста не підтримують "сепаратистів".
"Це мирні, спокійні донеччани, які в ста метрах від ОДА прогулюються, в тому числі з маленькими дітьми, ведуть себе спокійно. Місто мирне, спокійне, налаштоване жити нормальним життям", - заявила Тимошенко.

У жодному разі не хочу сказати, що донеччани підтримують отих зрадників, але вважаю, що те, що побачила Юлія Володимирівна, не свідчить взагалі ні про що. Тому що в Києві біля Майдану було те саме.
У дні найзапекліших боїв відходиш на сто метрів від Майдану, а там половина киян вже мало що знає, живе звичайним життям. На Володимирській гірці, просто над Європейською, молоді мами вигулюють немовлят у візочках. Від’їдеш на кілька зупинок метро - там взагалі про Майдан нічого не почуєш.
Майдан торкнувся УСІХ, чи значного відсотку, киян не раніше, ніж по місту розбрелися тітушки і почали нападати на людей, автівки, кіоски. Тоді люди аж десь на Борщагівці й Оболоні почали об’єднуватись у народні дружини і відловлювати тих тітушок.

При всьому цьому - кожен, хто був на Майдані, знає, яку велетенську, безцінну допомогу щодня надавали кияни. Звідкілясь же вони бралися. Просто місто аж дуже велике. У ньому є місце багатьом світам, які майже не перетинаються. У Києві вистачило киян, які буквально витягли на своїх плечах Майдан. І вистачає киян, і їх значно більше - яких Майдан взагалі ніяк не торкнувся.

Претензій до Тимошенко в даному разі нема і не може бути - коли все це відбувалося, вона сиділа в тюрмі і цього феномену не бачила. І пост взагалі не про неї, і навіть не про донеччан. Пост про киян. Про тих киян, які щиро вірили й вірять, що якщо вони кияни і навіть живуть або працюють неподалік від Майдану, то вони щось про нього знають.

Ці люди або зовсім не були на Майдані, або швидким кроком проходили повз нього у справах, або у вихідний день (мирний, ясна річ) годинку прогулялися Майданом і сфотографувалися на тлі барикад.

Проблема не в тому, що вони де-факто не були на Майдані і не підтримували його. Проблема в тому, що у них є родичі на сході й на півдні України, а можливо, і в Росії. І потім ці родичі, в живих розмовах і в Інтернеті, на повному серйозі розповідають про "беззбройний Беркут", "чайок з наркотиками" та іншу маячню, посилаючись на те, що вони вірять своїм родичам, які живуть у Києві, а не якимсь незнайомим "проплаченим бандерівцям".

А ті родичі, щодня, можливо, буваючи по роботі в сотні метрів від Майдану, знають про нього те саме, що їхні близькі у Росії - тобто, те, що показували російські канали. При цьому вони переконані, що територіальна близькість до Майдану дає їм якісь реальні знання про нього. І в тому самому переконані їхні співрозмовники.

Насправді ж правдиве знання дає лише перебування, тривале й неодноразове, в епіцентрі подій. І поза епіцентром теж.

Маленький приклад. У січні, коли йшли бої на Грушевського, в готелі "Україна" на Майдані жило багато іноземних журналістів. Здавалося б, вони знаходились гранично близько до подій, більше того - вони й оселилися там не просто так, а з метою бути якомога ближче. Так ось, на Грушевського було перемир’я, а зі сцени Майдану показували фільми про війну, з пострілами і вибухами. І кілька разів, почувши це, журналісти в готелі підривалися і бігли на Грушевського, бо думали, що "почалося". Хтось, напевно, і в своє агентство встиг передати, що на Грушевського поновилися бої.

З моєї квартири було чутно вибухи на Грушевського. По них я доволі впевнено орієнтувалася, коли "почалося" і треба бігти туди. Але й мене кілька разів підводили салюти, феєрверки та інші сторонні звуки.

Коротше, люди, в кому ще залишилась краплина здорового глузду: не вірте у розповіді киян просто по факту, що вони кияни. Тим більше, не вірте тим, хто каже: "У мене дядько в Києві, я все знаю". Вірте тим, хто реально був на Майдані. Їх дуже легко відрізнити: вони знають багато дрібниць і подробиць, які завжди чомусь ідуть врозріз з Вашими, отриманими зі ЗМІ, уявленнями про Майдан :)
o_bilozerska: (На Покрову-2006)
Kohanivskij

Такий заклик Микола Коханівський зробив на своїй сторінці у Фейсбук.
Наводимо текст повністю:


Друзі, вчора Революційний комітет Майдану організував на Майдані толоку, позаяк вважаємо, що Майдан не має права розходитись, бо практично жодне завдання, яке ставила перед собою Революція Гідності, не виконане.

Люстрації немає, політв’язні ніби на свободі, але всі на гачку - реабілітація соботується, політичні вбивства та політрепресії вже нової влади продовжуються, ніхто з корупціонерів, ментів, беркутів не покараний - навпаки, вони зростають у званнях.

Отже: "новій владі" вже не потрібен Майдан і вони роблять все, щоб Майдан розійшовся, провокують, як у випадку з Орестом (стрільба біля Європейської площі), напад на готель "Козацький", де мешкали активісти "Патріоту України". Обмежують (а часом і зовсім обрізають) підвіз води, харчів, дров на Майдан, гальмують вивоз біотуалетів, все робиться, щоби створити негативну "картинку" для ЗМІ.

Нам зрозуміло, що Майдан має свої проблеми, як сказав А. Македонський, "...якщо військо не воює, воно розкладається". Але попри всі труднощі Майдан має стояти і не розходитись принаймні до 25 травня. Тому була створена громадська ініціатива Ревком Майдану.

Перше, ми нікого не очолюємо, ми вирішили робити те, що можемо. Відповідно, почали з наведення елементарного порядку, вчора зробили толоку, звісно, не змогли все прибрати за один день, тому будемо продовжувати подібні заходи.

Друге, ми не розбираємо барикади, хоча вчора ми розібрали найбільш засмічену барикаду (антисанітарія там зашкалювала) біля стели, натомість привезли хлопцям 4 ЗІЛи піску й мішки, патріоти-самооборонці збудують нову за всіма правилами "фортифікаційного мистецтва". Тобто, вся ця наша робота направлена на те, щоби в чистоті та порядку зустріти Великдень, щоби не кричали різноманітні вороги, що Майдан - збіговисько маргіналів й безхатченків.

Друзі, поки Майдан стоїть, у нас є важелі впливати на владу, я це бачу у всьому, бо працюю як громадський діяч у двох Комітетах ВР і кругом відбувається саботаж, всі постійно брешуть, тільки Майдан цих чинуш ще стримує.

Революція Гідності має перерости в Революцію Справедливості, програма мінімум якої - люстрація, жорсткі покарання винних у вбивствах, корупції, бєспредєлі, політрепресіях, здачі Криму, перевибори ВР, заборона КПУ та Партії Регіонів.

Мій заклик простий: українці, не йдіть з Майдану! Борня Триває!
o_bilozerska: (На Покрову-2006)
IMG_5169

Ще один ретроспективний фоторепортаж, викласти який вчасно мені місяць тому не вистачило здоров’я.
Ці фото зроблені протягом 22-23 лютого на Майдані. 22 лютого Юлія Тимошенко вийшла з тюрми і ввечері вже виступала на Майдані, але її на моїх фото нема, я прийшла пізніше, бо цілий день перед тим пробула у Межигір’ї (про це був попередній пост http://bilozerska.livejournal.com/823883.html).

Найцікавіше - обличчя людей, два дні тому з боїв або просто з палаючого Майдану, які ще не відійшли від цього всього.
Політики на сцені стали на коліна, вшановуючи пам’ять Небесної Сотні, і розкидали зі сцени у натовп щойно надруковані примірники газети "Голос України", де були надруковані нові закони, прийняті Радою після втечі Януковича.

Радість була щира і дуже сильна, однак, незважаючи на це, я не могла позбутися відчуття дежавю - згадувала, як раділи у січні 2005-го... Тільки б знову не закінчилося тим самим.

ФОТО )
o_bilozerska: (На Покрову-2006)
IMG_4402

21-22 березня - це чотири місяці від початку Майдану і місяць від його перемоги.
Чи не всі мої знайомі кажуть і пишуть, що ніби не чотири місяці, а вічність пройшла, ціла епоха тощо. Мабуть, в мене єдиної такого відчуття нема, для мене Майдан промайнув, як кілька коротких днів і ночей. Почнеш пригадувати або, ще краще, передивлятися власноруч відзняті фото - і бачиш: так, до біса часу пройшло. От як мінявся Майдан - від перших абсолютно несерйозних "барикад" із секцій паркану і Йолкових гілок, які скоріше позначали периметр, ніж від чогось захищали - до справжніх фортифікаційних споруд.
А ось як мінявся зовнішній вигляд майданівців. Коли все починалося, чи можна було собі уявити на Майдані людей у металевих шоломах, у брониках, з кийками в руках?

Ось товстенька колекція моїх щоденних перепусток, які видавали у прес-центрі, на другому поверсі Будинку профспілок - а він вже ж місяць, як згорів... Він згорів, а я досі, щодня буваючи на Майдані, за звичкою дивлюся на годинник на його даху, який пам’ятаю з дитинства і який в народі називали Членом Профспілки - хочу побачити час або температуру... Мій батько, архітектор за фахом і в минулому професійний будівельник, каже, що відремонтувати Будинок профспілок неможливо, тільки знести і побудувати новий. Дуже хочу, щоб на цій новій будівлі був такий самий годинник. Не зробити його - щось на кшталт маленької зради.

Але щось мене не туди понесло. Я всього лише хотіла сказати, що після 20-го лютого, коли все закінчилося, виснаження було таке, що я якийсь час за звичкою ходила і знімала усе, що відбувалося, а опрацьовувати це і виставляти в Інет бракувало сил. В результаті маю кілька ретроспективних матеріалів, які не викладала раніше і навмисно вирішила виставити, коли цим подіям виповниться місяць.

Цей репортаж - про нашу поїздку до Межигір’я. Ніяких розкішних предметів побуту ви зараз не побачите, бо ми з фотокором Дмитром, не уявляючи собі обсягів маєтку, вирішили спочатку обійти і подивитися його "по краях", а вже потім іти до центральної частини, де знаходиться "палац" Януковича. В результаті, не обійшовши, певно, і чверті, прийшли до палацу, коли було вже майже темно, і з фотками через це трохи напряг. І взагалі фото з Межигір’я вийшли доволі кепські, бо я тоді, як вже зазначалося, була сильно не в формі. Плюс майже весь час ішов доволі сильний дощ, а я ще довикашлювала тоді січневий і лютневий газ. Коротше, що є, те є.

Я і сама не прагнула, відбираючи фото, показувати Межигір’я, бо всі вже давно і не один раз бачили, що там є. Це скоріше про нашу поїздку і наші враження.

Мене ж особисто не так розкіш вразила, як розміри, і не так розміри, як повна відсутність якогось затишку. Таке воно все - холодне, ніби для показухи, ніби і не жила там жива людина.

Ми приїхали 22-го лютого. Зібралися, як тільки взнали, що вся охорона розбіглася, а двоє чи троє позосталих охоронців викликали Парубія і передали йому ключі. Завдяки наявності у Дмитра автівки ми приїхали якщо не одними з перших, то в першому потоці, коли ще навіть заторів на дорогах не було.

Це була моя третя поїздка до Межигір’я. Під час перших двох біля знаменитого знаку "Тупик 300 м" стояв перший кордон силовиків, за ним другий, і Тягнибок ще казав, що нам лишилося пройти 300 метрів. Що ж, ми їх пройшли. Мстивої радості, яку тоді відчувала, не соромлюся й досі.

ФОТО І ТРОХИ ВРАЖЕНЬ )
o_bilozerska: (На Покрову-2006)


Викладаю нарешті нормальне відео з того дня - це практично все, що я там зняла, у максимальній якості, яку вдалося витягнути.
Значну частину часу стояла на автобусі, а газ завжди іде вгору. Більшість з нас, і я в тому числі, кашляли потім півтора місяці.

Отже, як усе починалося - збір на Європейській, спроби Кличка зупинити повстанців, початок боїв, палаюча техніка, сотні Самооборони під Верховною Радою і знову бої на Грушевського до глибокої ночі...
o_bilozerska: (На Покрову-2006)


У дні боїв я монтувала відео нашвидкуруч, ще й глючила програма, тому всі найцікавіші відео, які варто зберегти для історії, вийшли дуже поганої якості.
Дозріла нарешті до того, що треба їх перемонтувати і викласти наново. Одне вже зробила, додавши деякі моменти, які не увійшли у першу версію відео. Витягла по максимуму, що можна було витягти з відзнятого моєю старенькою камерою.
Отже, бої на Інститутській 18 лютого (коли я ще кийком від "беркута" отримала).
o_bilozerska: (На Покрову-2006)
Artem Mazur2

Хлопця звали Артем Мазур, йому було 26 років і він був з Хмельницького. На Майдані пробув два місяці, входив до 15-ї сотні Самооборони.
Травми, несумісні з життям, отримав 18-го у Маріїнському парку, коли потрапив в полон до тітушок. Вони забили його до смерті.

IMG_5883

Майдан був в тумані - плакав.

У ті хвилини, коли вбивали Артема, я, між іншим, була десь зовсім поруч, буквально через парканчик, крутилася по Грушевського, намагаючись вибратися з оточення, біля Будинку офіцерів, перетвореного у медпункт, зустріла Лесю Оробець - вона тоді врятувала від тих нелюдів не одну людину, вивела, витягла просто. Одного я виводила разом з нею - мені вистачило.
А ще я там бачила, але не зняла, бо вже не було на що - веселих, задоволених ВВшників, які фотографувалися з трофейним брудним прапором - якщо не помиляюся - саме 15-ї сотні.

Зараз уроди, які вбили Артема, певно, десь у Харкові, а може, і в Криму.
Знайдемо?

ФОТО )
o_bilozerska: (На Покрову-2006)
IMG_5753

Старі руїни, барикади, свічки і квіти - сум за полеглими, хлопці і чималенька кількість дівчат в одностроях, люди, в очах у яких спокійна готовність до нової війни на захист своєї землі - і знаєте, що найстрашніше? Величезна кількість антивоєнних плакатів. Всі війни починалися з таких плакатів.

ТІЛЬКИ ФОТО )
o_bilozerska: (На Покрову-2006)
s140221-693

Прощаються з двома бійцями, героями Небесної Сотні - Ігорем та Устимом.

ТІЛЬКИ ФОТО )
o_bilozerska: (На Покрову-2006)
s140218-702

Тільки фото )

Трьом фотокореспондентам, щоб врятувати життя, довелося вибиратися із зони обстрілу через чужу квартиру:

o_bilozerska: (На Покрову-2006)
DSC02829

Протистояння у Маріїнці, підпалений офіс Партії регіонів, дими на Інститутській, биті автівки, нічний палаючий Майдан...

ТІЛЬКИ ФОТО )

ВІДЕО - у полон захоплено ВВшників:

o_bilozerska: (На Покрову-2006)
IMG_4042

Люди, хлопці і дівчата, які вистояли цю ніч. Чоловіки, які зранку прогнали силовиків далеко від Майдану.
Ви герої. Як ви вистояли ці дві ночі - не розумію. Це за межею можливого.
Шкодую, що сьогодні зранку, у справжній, головний момент, не була з вами.

Прибігла одразу після. Дивилася, як ідуть з поля бою чоловіки. Як виносять поранених і вбитих. Як збирають гільзи від набоїв для АК, якими стріляли силовики. Кілька людей сказали мені, що після звільнення Жовтневого палацу у ньому знайшли російські гроші.
Мені давно здається, що на боці силовиків воюють росіяни. Сподіваюся, їх таки візьмуть у полон і знімуть на відео.

Майдан вистояв. Майдан стоїть. Укріплює барикади. Чекає, чим закінчиться засідання ВР.
З Кабміну і з готелю "Україна" продовжують стріляти снайпери.
Ставлю матеріал і вертаюся туди. Решта на фото.

БАГАТО ФОТО )
o_bilozerska: (На Покрову-2006)


Третій вечір поспіль проводжу на Майдані і бачу, як щодня Майдан міняється. Маю на увазі, звісно, не зовнішні зміни, хоча вони є теж - влада, наприклад, протягом останніх двох діб встановила уздовж Хрещатика дерев’яні будиночки для новорічного ярмарку (їх усі вже обвішали прапорами ЄС), а також на своєму постійному місці, за огорожею, поступово зводиться Йолка. Міняється внутрішнє наповнення акції. Трохи пізніше спробую пояснити, що я маю на увазі.

ДАЛІ, ТЕКСТ-ФОТО-ВІДЕО )
o_bilozerska: (На Покрову-2006)
IMG_0568

"На фото, - зазначає автор, - як не пустили вантажівку, Кличко, весілля, свічки".
Фото і відео з вечірнього часу скоро викладу свої.

ФОТО )

Profile

o_bilozerska: (Default)
Olena Bilozerska

April 2017

S M T W T F S
       1
234 5678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Page Summary

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 21st, 2017 04:36 pm
Powered by Dreamwidth Studios