o_bilozerska: (Після Савур-могили)
Пишу эту статью по-русски, т.к. большинство понимающих по-украински прописные истины, которые я собираюсь изложить ниже, давно знают.

Летом на нашу тыловую базу приезжал один известный журналист. Среди всего прочего он снимал наши стрельбы на полигоне. В конце ему предложили тоже стрельнуть из автомата, и он не отказался, но перед этим специально попросил, чтобы никто не снимал его на мобилки. Потому что, говоря по-простому, если бы такие фото всплыли в Интернете, могло бы подняться много вони по поводу того, что он якобы нарушил журналистскую этику, взяв в руки оружие и участвуя в боевых действиях.
Причем по обстановке было совершенно очевидно, что ситуация не боевая - типичный полигон, большинство ребят без оружия (у нас тогда с ним был еще больший напряг, чем сейчас), а сам журналист, немолодой уже человек, одет в светло-голубые джинсы и светлую рубашку. Но он дул на холодное и правильно, в общем, делал. Идиотов, любящих спекулировать на этой теме, хватает.

После того, как российский актер Пореченков пострелял на Донбассе из пулемета, имея на себе каску с надписью "Пресса", и вся журналистская общественность, включая российскую, справедливо возмутилась по этому поводу, защитники Пореченкова (читай: Путина и "русского мира") растиражировали по Интернету фотографии "украинских журналисток с оружием" и долго вопили о "двойных стандартах укропов".

Bilozerska

Gritsenko

Те самые фотографии, которые тиражировали "русскомирники" с подписью "Украинские журналистки Олена Билозерская и Оксана Гриценко выполняют свой журналистский долг"

Одной из этих журналисток была я, второй - Оксана Гриценко. Покажите эти фото любому человеку, хоть чуть-чуть разбирающемуся в военном деле, и спросите, кто на них. Он ответит: на первом - комбатант женского пола, судя по оружию - марксман, на втором - женщина в гражданской одежде, армейской каске и бронежилете, сфотографировавшаяся с пулеметом, предположительно, на блокпосту. Если его спросить, не журналистки ли эти женщины, он, если только не знает меня или Оксану в лицо, ответит: "Понятия не имею". И действительно, откуда ему знать, ведь ни на мне, ни на Оксане нет надписей "Пресса" или журналистских бейджей.

А теперь суть. Имеет ли право журналист стрелять из огнестрельного оружия и фотографироваться с ним, и считаться при этом журналистом?

ДАЛІ )
o_bilozerska: (На Покрову-2006)
porechenkovЗаява ГО «Поряд з вами» з приводу використання ознак журналіста російським актором Михайлом Пореченковим під час участі в бойових діях на Донбасі та незаконного перебування його в Україні

30 жовтня 2014 року російські медіа розповсюдили відео про перебування російського актора Михайла Пореченкова в донецькому аеропорті.

На додаток в мережі з’явилася розмова зі студії Anna-news, де Михайло Пореченков разом з Ігорем Марковим розповідають подробиці перебування і фактично підтверджують факти, показані на відео.

На відео з передової російський актор знаходиться в дружньому середовищі озброєних осіб і робить декілька пострілів з важкої зброї. При цьому на ньому одягнутий бронежилет синього кольору та каска з надписом PRESS, що є неприпустимим згідно правил міжнародної журналістської етики.


У зв’язку з вищевказаними подіями маємо зазначити наступне.

Синій колір бронежилету та каски, а тим більше напис “PRESS” є міжнародною ознакою журналіста. Оскільки Михайло Пореченков не є представником ЗМІ, використання подібної ознаки та використання зброї росіянином є прикладом нівелювання важкої роботи ЗМІ в гарячих точках, яке може потягнути за собою небезпеку для журналістів у майбутньому, аж до їхньої загибелі.

Крім того, російський актор в незаконний спосіб перетнув український кордон, узяв участь у злочинних діях незаконних бандформувань у Донецьку.

Такі дії громадянина Російської Федерації Михайла Пореченкова є злочином і не можуть залишатися безкарними.

1. Ми закликаємо Службу безпеки України порушити карне провадження з приводу незаконного перебування Михайла Пореченкова на території України.

2. Ми закликаємо колег з Міжнародної федерації журналістів, з українських медіапрофспілок висловити протест та звернутися до суду з приводу провокативного використання ознак журналіста людиною, що не є представником ЗМІ і бере участь в бойових діях у якості комбатанта.

Заява прийнята
на засіданні правління ГО “Поряд з вами”
31.10.2014р.

http://www.poryad.com/?p=23518

P.S. Сподіваємось, що спільними з міжнародною спільнотою зусиллями Пореченков не зможе нікуди виїхати далі РФ.
o_bilozerska: (На Покрову-2006)


24 серпня 2014 року бійцями Добровольчого Українського корпусу "Правого сектора" були затримані для перевірки і за два дні звільнені журналісти газети "Кримський телеграф".
Відеозйомку зроблено з міркувань безпеки цих журналістів - щоб їх після звільнення не викрали і не вбили, списавши це на Правий сектор.
Те, що журналісти вільні і в них немає претензій, засвідчив своєю присутністю голова адміністрації райцентру Покровське, де ми посадили журналістів на автобус. Їхній маршрут не повідомляємо - теж з міркувань безпеки.
o_bilozerska: (На Покрову-2006)
Mayor-skinuv-zhurnalista

Редакція Інформаційного агентства “Поряд з вами” стурбована діями міліціянтів, які виходять за межі їхніх повноважень

Занепокоєння викликають факти безпідставного втручання працівників міліції в роботу журналістів – як це сталося на концерті, що провела Партія регіонів на Європейській площі 26 жовтня 2013 року, коли правоохоронець з відзнаками майора міліції безпідставно почав вимагати від журналіста видання “Новий регіон” злізти з паркану, таким чином заважаючи працювати.

При цьому, в порушення статті 5 Закону України “Про міліцію” цей правоохоронець, звертаючись до журналіста, не представився, на вимогу журналіста не показав посвідчення, не послався на жоден нормативний акт, згідно якого його вимога могла б вважатися законною.

Відео інциденту:


У продовження власних незаконних дій працівник міліції сам піднявся на паркан та скинув звідти журналіста.

Ми вважаємо такі дії не просто безпідставними, адже під час знаходження журналіста на штучному підвищенні не відбувається жодних незаконних дій і вимоги міліціянтів щодо залишення журналістами парканів, ліхтарів або інших підвищень є незаконними.

ДАЛІ )
o_bilozerska: (На Покрову-2006)
"18 вересня співробітники Міністерства доходів і зборів з податкової міліції здійснили обшук у квартирі журналістки "Радіо-Ера ФМ" Тетяни Дем'яненко.
У постанові суддя посилається на "доказову базу": нібито за адресою, за якою проживає пані Дем’яненко, приходив хтось і міг залишити документи, які мають відношення до одного з конвертаційних центрів.

Керівник прес-служби Міндоходів Андрій Соколов повідомив, що міністерство претензій до журналістки Дем'яненко не має, а обшук проводився не у конкретної особи, а за вказаною адресою.

"Співробітники Міндоходів навіть не знали, що проводять обшук у журналістки. До неї як до журналістки, як до людини, як до фізичної особи ніяких претензій і запитань немає. Обшук був за постановою суду по акту, формулювання я не згадаю, але суть його полягає у тому, що обшук відбувався за адресою, не за особою", - сказав він".



До кожної людини приходять гості. І якщо людину підозрюють, що хтось із них, приміром, міг залишити у неї пояс шахіда, то треба доводити, принаймні, те, що ця людина якось пов’язана з ісламськими екстремістами. А тут - нічого доводити не треба. Такі документи міг залишити хто завгодно.

Зрозуміло, що це черговий "пробний камінь". Як зі мною колись було. Проковтнемо - непрохані візитери приходитимуть до кого захочуть і коли захочуть. І забиратимуть все, що захочуть. І до вас прийдуть. Адже у вас теж бувають гості.

І не треба мені казати, що порядні люди не займаються політичними репресіями. Зміниться влада - і ми повинні прийти до них. А як інакше?
Це взагалі не політика. Це самоповага.
o_bilozerska: (На Покрову-2006)
titushki_sud "За умовами цієї угоди, Вадим Тітушко, Сергій Приходько і Михайло Пшук визнають себе винними, вибачаються перед журналістами та виплачують їм матеріальну компенсацію. Вадим Тітушко погоджується на покарання у вигляді трьох років позбавлення волі з випробувальним терміном у два роки, Михайло Пшук та Сергій Приходько – два роки обмеження волі з випробувальним терміном у півтора роки, а також на виплату компенсації. Постраждалі журналісти отримають по 15 тисяч гривень кожен, причому Тітушко виплатить їм по 11 тисяч гривень, що в сумі дає 22 тисячі гривень – суму, яку він вніс у якості застави".

Так, якби те, за що судять "тітушків", сталося під час звичайної вуличної розборки - більше, ніж 3 роки умовно, жоден з нападників би не отримав (якби, звісно, потерпілі не заплатили суддям за більш суворий вирок).
Так, якби це була звичайна вулична бійка - я сама рекомендувала б потерпілим пробачити хамів, якщо вони щиро каються і платять компенсацію. Тюрма нікого кращим не робить.

Але річ у тому, що, по-перше, це не звичайна бійка. Якби зараз Тітушка покарали максимально суворо, влада одним махом втратила б сотні інших "тітушок", на яких так звикла покладатися під час масових акцій і рейдерських наїздів. Вона, влада, це чудово розуміє, тому мінімальне покарання для невдахи, що засвітився перед камерами і чиє прізвище стало ім’ям загальним - для неї справа не честі (честі в неї нема), а щось на кшталт справи виживання.
Журналісти повинні були це розуміти.

По-друге, ці потерпілі журналісти - не самі по собі. Їм допомагали відновлювати справедливість десятки, якщо не сотні, їхніх колег, опозиційних політиків, громадських активістів. Якби не вони - Тітушка не тільки не затримали і не судили б, а ще й спробували б зробити винними в усьому потерпілих - як зараз намагаються звинуватити у наклепі дівчину, яку мєнт на Святошинському ринку вдарив по нирках.
В інтересах усіх цих людей - максимальне покарання для "тітушків", бо вони теж від них потерпають.

Потерпілі журналісти, з одного боку, і підсудні "тітушки" з іншого - це лише верхівка айсберга. А невидима, підводна його частина - це політична боротьба всеукраїнського масштабу. Одна з проміжних цілей цієї боротьби - ліквідація "тітушків", вони ж "спортивні журналісти", як явища.
Зрозуміло, що Тітушко не сам платитиме компенсацію. За нього заплатять. Судимість скоро знімуть, ще, може, за пару років і нагороду якусь дадуть.
Інші "тітушки" ходитимуть нелякані й нахабні, як і ходили.
Вибачте за штамп - чи за це ми боролися?

Між іншим, я припускаю, що влада й опозиція "дотерлися" десь на самій верхівці, і впливові опозиціонери, які ще вчора з піною у рота вимагали покарання для "тітушків", сьогодні самі порадили потерпілим піти з ними на мирову.
Якщо це так - що ж, це тим більше неправильно.

Є люди, з якими не можна домовлятися, бо вони не договороздатні. У даному разі ці люди носять горду узагальнену назву "хамовлада".
Тих, з ким не можна домовлятися, треба бити. Не обов’язково фізично - головне, щоб відчутно. А ми як ті блідолиці брати, які щоразу наступають на ті самі граблі - раз у раз, маючи шанси на перемогу, ідемо домовлятися і спускаємо усе на гальмах.

Це все тому, певно, що сидіти потім не тим, хто домовлятися з владою ходив.
o_bilozerska: (На Покрову-2006)
Пам'ятаєте історію, як я писала заяву до міліції через те, що журналістів з фототехнікою не пропускають до будівлі Шевченківського (і не лише Шевченківського) суду? Передруковую інтерв'ю юриста, медіа-експерта Олександра Бурмагіна, в якому він, зокрема, каже і про цей випадок.
Бог дасть, поступово примусимо ці суди не порушувати закони (не лише стосовно журналістів).


Медіаюрист розповідає, якими законами регулюється поведінка журналістів у суді та які існують правила відеозйомки під час судових засідань.

На необхідність виконання закону «Про інформацію» Шевченківським районним судом міста Києва днями звернуло увагу інформаційне агентство «Поряд з вами». Журналісти агентства оприлюднили заяву, в якій наголошують, що попри чинне законодавство охоронці Шевченківського районного суду забороняють журналістам проводити фото- та відеозйомку в приміщенні суду та вилучають професійну техніку. На аргументи журналістів охорона не реагує, натомість керується вказівками голови суду. Про те, як журналістам слід поводитися в судах та під час судових засідань і якими законами регулюється їхня діяльність, ми говоримо з медіаюристом громадської організації «Інститут розвитку регіональної преси» (ІРРП) Олександром Бурмагіним.

ДАЛІ )
o_bilozerska: (На Покрову-2006)


Начальник Головного управління МВС у Києві генерал-майор Валерій Коряк сказанув сьогодні, так сказанув. З приводу журналістів, побитих вночі при розгоні врадіївського Майдану:

"Не зловживайте терпінням міліції... Не підходьте дуже близько, не лізьте в епіцентр".

Коли починається штовханина, фотокори і оператори не тільки по головах міліції - по головах один одного ходять. Бо така специфіка нашої роботи. Не проштовхаєшся вперед - нічого не знімеш.

Але головне не це. Головне - звідки взагалі взявся "епіцентр" і що в ньому робили менти.
Журналісти - зрозуміло. Вони виконували свою роботу - знімали подію. Крім того, щоб проводити зйомку у громадському місці, не обов’язково бути журналістом, це не заборонено нікому.
А менти абсолютно незаконно розганяли мирних людей. Тим самим вони створили "епіцентр", у який журналісти в силу своєї професії просто зобов’язані лізти.

Результат - дві найпотужніші журналістські профспілки, які традиційно не полюбляють лізти у політику, вимагають відставки Захарченка. Зараз підключиться закордон, і хамовладі трошечки надають по шиї. А ми звідси допоможемо.
Ібо нєфіг.
o_bilozerska: (На Покрову-2006)
Erman Хто ще не чув - "У суботу 8 червня біля станції метро «Дарниця» група осіб здійснила напад на журналіста, виконавчого секретаря Київської міської організації Незалежної медіа-профспілки України Георгія Ермана.

П’ятеро нападників вимагали від журналіста вигукувати на відеокамеру націоналістичні гасла та погрожували розправою через те, що він нібито ображав у своїх статтях націоналістів. Частина нападників приховували своє обличчя під масками. Навіть після того, як журналіст сказав нападникам, що опонує будь-яким людиноненависницьким ідеологіям і не має жодних українофобських поглядів, йому в обличчя кинули яйцем".


"Напад на журналіста начебто "ультраправими" - дуже схожий на провокацію Партії регіонів, про що ми попереджали!" - прокоментував подію у своєму Facebook речник "Свободи" Олександр Аронець.

Особисто Георгія Ермана я не знаю. Судячи з усього, що пишуть про нього люди різних поглядів вже після інциденту - стати об’єктом "сафарі" з політичних мотивів він не міг, бо був мало відомий і нічого такого "страшного" не робив і не писав. До того ж, сам він заперечує, що є ліваком, і каже, що він "за соціальну справедливість". Отже, погляди його, якщо й ліві - то помірковані. Є значно більш ласі цілі для "сафарі", але їх чомусь поки що ніхто не чіпає.

Отже, якщо все було саме так, як розповідає Ерман - то має рацію Аронець. Зараз поясню чому.
Останнім часом гопоту, що працює на ПР (а також гопоту, що перебуває у лавах ПР) активно звинувачують у нападах на журналістів і правих активістів. Отже, гопоті треба терміново зробити контрхід.

Георгій Ерман - журналіст з прізвищем, що звучить як єврейське, і саме в такій, і лише в такій якості (особливо, якщо він до того ж справді помірковано лівих поглядів) він є ідеальним об’єктом для нападу псевдо-ультраправих. Він каже, що завжди був проти ПР - але ж його ставлення до ПР, погане чи гарне, ніякого значення для організаторів нападу не має. Для них важливе тільки його прізвище і рід занять.

Не помічаєте, як послідовно і неухильно нашу державу виставляють в очах Заходу якимсь оплотом неонацизму? При цьому, оскільки реального більш-менш помітного нацистського руху в Україні нема, нациків нашвидкуруч ліплять з того, що є - то з мене, а то взагалі з Кличка (їй-Богу, правда - один німак закликав нещодавно "Батьківщину" і "Удар" негайно відмовитись від співпраці зі "Свободою", бо якщо вони не відмовляться, то на президентських виборах 2015 року переможе.... Кличко, і це буде нацистська диктатура. Бідолашний Кличко! Прочитавши таке і нажаханий страшною перспективою стати Президентом України, він, згідно задуму автора статті, повинен негайно відмовитись від будь-якої співпраці з Тягнибоком :))

А взагалі, друзі, у будь-якій ситуації треба найперше дивитися, кому вигідно. У даному разі, на мій погляд, усе на поверхні.
o_bilozerska: (На Покрову-2006)
IMG_7569

6 червня, у день журналістики, Інститут масової інформації та Незалежна медіа-профспілка України презентували щорічний рейтинг ворогів преси. В інформагенції РИА «Новости», за столом, прикрашеним плакатом, на якому десять найгірших ворогів преси були зображені у вигляді вампірів з червоними очима, сиділи представник «Репортерів без кордонів» Оксана РОМАНЮК, виконавчий директор Інституту масової інформації Вікторія Сюмар, заступник голови Незалежної медіа-профспілки Андрій ЯНИЦЬКИЙ і член комітету НМПУ Ольга ПАДИРЯКОВА.

IMG_7568

Перша десятка ворогів преси, озвучена Оксаною РОМАНЮК, виглядає так:


1. Микола АЗАРОВ, Прем'єр-міністр України. Як голова уряду, відповідальний за штучне обмеження спілкування міністрів з журналістами. Як формальний голова Партії Регіонів, відповідальний за системний тиск на свободу слова, цензуру та перешкоджання законній професійній діяльності журналістів з боку депутатів Партії регіонів всіх рівнях.

2. Віктор ЯНУКОВИЧ, Президент України. Відповідальний за «покращення» свободи слова в Україні, постійне зростання кількості нападів на журналістів та безкарність нападників, зачистку медіа-простору від критики влади та різких тем, розповсюдження різних видів цензури, падіння України в міжнародних рейтингах свободи слова та закритість влади від суспільства.

3. Віталій ЗАХАРЧЕНКО, Міністр МВС України. Відповідальний за участь міліції у перешкоджаннях законній професійній діяльності журналістів, за бездіяльність міліціонерів, присутніх на місцях скоєння злочинів, та за відсутність прогресу у розслідуваннях по фактах нападів на журналістів.

Далі )
o_bilozerska: (На Покрову-2006)
Привітання голови Житомирської "Свободи" (а за сумісництвом мого адвоката і гарного товариша) Сидора Кізіна із Днем журналіста

Kizin_Sydir Для України ваша професія є визначною, адже свобода, у якій працюють журналісти, цілком відображає стан дотримання прав і свобод у всьому суспільстві. Ще зовсім недавно нашу країну справедливо ставили на перші місця у списку держав, де преса зазнає найбільших утисків.

Завдяки зусиллям у першу чергу журналістів ці часи поступово минуть, сподіваюсь, безповоротно. Відтак почався новий етап розвитку Громадянського суспільства, коли на журналістах лежить ще більша відповідальність. Нині саме ви маєте вчити інших бути вільними і чесними: і політиків, і чиновників, і суддів, і простих громадян. Здобувши свободу слова, Україна тепер має почати розуміти сутність цієї свободи.

Засвідчую вам свою повагу та підтримку. Бажаю, щоб ваше професійне зростання ніколи не зупинилося, а рівень доходів дозволяв працювати чесно. Бажаю здоров'я, особистого щастя, невтомності та змін лише на краще.
o_bilozerska: (На Покрову-2006)
IMG_5124

Сьогодні, 23 травня 2013 року, журналісти пікетували Кабінет міністрів, вимагаючи розслідування побиття Ольги Сніцарчук і Владислава Соделя, а також протестуючи проти вчорашнього позбавлення Азаровим акредитації журналістів, що повернулися до нього спинами.

На акції було багато відомих журналістів, зокрема, голова НМПУ Юрій Луканов і представник "Репортерів без кордонів" в Україні Оксана Романюк. Прийшли і правозахисник Андрій Діденко, і нардеп Андрій Шевченко - всіх не перелічиш.

Учасники пікету тримали роздруковані на принтері і намальовані від руки гасла: "Захарченко, чому Тітушко на свободі?", "Азаров, правда очі коле?", "Азаров і Захарченко - вороги преси і здорового глузду!", "Пане Азаров! Це і є "пакращення" для преси?", "Захарченко саботує розслідування. Азаров виганяє журналістів. Що далі?" і навіть: "Азаров, ти чьо такой дерзкій?" :)

На жаль, я змогла сьогодні побути з колегами не більше десяти хвилин. Швиденько зробила кілька кадрів і змушена була бігти. Тому скажу коротко: головне зараз - не припиняти тиск і не давати владі "забалакати" проблему, спустити її на гальмах.

UPD . Азаров, разом з яким був Захарченко, прийняв журналістів у себе. Їх не будуть позбавляти акредитації.

ФОТО"" )
o_bilozerska: (На Покрову-2006)
IMG_4753

Сьогодні, 20 травня 2013 р., величезна кількість київських журналістів зібралися під Міністерством внутрішніх справ, вимагаючи негайного розслідування нападу на наших колег Ольги Сніцарчук і Владислава Соделя та затримання винних у цьому, яких Інтернет-спільнота "вирахувала" без допомоги міліції. У тому, хто напав на Ольгу, журналісти упізнали члена одного з бійцівських клубів Білої Церкви Вадима (Румина) Тутушка. Упізнані й інші нападники, а головне - ті, хто з-за їхніх спин віддавав їм вказівки.

Підтримати вимоги журналістів прийшли народні депутати: Ірина Геращенко, Леся Оробець, Ігор Мірошниченко, Андрій Іллєнко, Леонід Ємець (останній з нашого округу, хоч недаремно проголосували за нього :).

Учасники акції тримали плакати: "НСЖУ вимагає розслідування за статтею 171!", "НМПУ вимагає розслідування злочинів проти журналістів!", "Орли Кравченка=урки Захарченка?", "Ганьба пасивній міліції!", "УНІАН, ТВІ, 5-й канал - хто наступний?", "Міліціє, працюй, а не байдикуй!", "Бездіяльність міліції - злочин!", "Міністре, розслідуй або йди геть".

Далі )
o_bilozerska: (На Покрову-2006)
IMG_4662

18 травня 2013 року під час сутичок на Великій Житомирській було побито журналістку 5-го каналу Ольгу Сніцарчук та фотокора "Комерсанта" Влада Соделя (на фото нижче). Ольга знімала бійку, і молодики кримінальної зовнішності - фашисти Януковича - накинулися на неї, збили з ніг, вибили і, здається, розбили камеру, вдарили в обличчя. Влад закривав Ольгу собою, йому теж дісталося. Ольгу з місця події забрала до лікарні "швидка". У неї розбита губа, підозра на струс мозку.

Журналісти і блогери вже ідентифікували нападника (http://blogs.pravda.com.ua/authors/gnap/5197d26b03c8c/,
http://v-n-zb.livejournal.com/5907236.html)

Snicarchuk_Sodel Між тим, МВС розповсюдило дивне (дуже м’яко кажучи) повідомлення, з якого чітко випливає, що братки, які побили журналістів, були з числа опозиціонерів. Це збігається й зі словами слідчого, який допитував Ольгу Сніцарчук: "І ще неприємно, коли слідчий мені сказав: «відітє , какая свирепая у нас оппозиція». На моє - ?????? - слідчий став мене запевняти, що били мене опозиціонери. Я заперечила, адже молодчики вигукували шось про «бандьор» і « фашистів», отже самі вони, я так розумію, антифашисти (значить - я фашист???).
А потім слідчий цікавився у мене, як я ставлюся до «бандьор». На уточнююче моє питання, спитав – ну ви тоже щітаєте, что Бандьор ето герой? І тоже небось думаєте, что все пам’ятники Ленину надо снести???"
(https://www.facebook.com/olha.snitsarchuk/posts/4561357282263)

Практично одразу після того, як стало відомо про напад на колег, київські журналісти вирішили іти до МВС і вимагати порушення кримінальної справи. З’ясувалося, що кримінальне провадження порушене, але за ч.1 ст. 125 ККУ - "Умисне легке тілесне ушкодження", хоча всім зрозуміло, що це 171-а - "Перешкоджання діяльності журналістів". Саме перекваліфікування статті було й вирішено вимагати.
Під МВС зібралося більше трьох десятків журналістів. Прийшли народні депутати - Андрій Шевченко, Андрій Іллєнко, Ігор Мірошниченко, Олесь Доній. Вони зустрілися із заступником міністра Сергієм Лекарем, передали йому наші вимоги - негайно затримати нападників і покарати винних у бездіяльності міліції, яка тривалий час спокійно спостерігала за сутичкою. На нашу вимогу заст.міністра вийшов до нас, і найактивніші з журналістів почали його питати, чому не 171-а стаття. Він сказав, що не має права тиснути на слідчого, але якщо з’являться нові факти, то статтю може бути перекваліфіковано на іншу.
Після цього більша частина журналістів поїхали до міліцейського главку з метою зустрітися зі слідчим. Ввечері стало відомо, що до 125-ї статті таки додали 171-у. Можемо, коли хочемо...

У понеділок, 20 травня, о 9:30 НСЖУ та НМПУ збирають журналістів на пікет МВС (вул.Богомольця, 10). НМПУ, НСЖУ та партія "Удар" вимагають відставки міністра внутрішніх справ Захарченка.



ФОТО )
o_bilozerska: (На Покрову-2006)
reporters Новий президент Китаю, єгипетський рух “Братів-мусульман” та сирійські джихадисти поповнили список найбільших ворогів преси у світі. Цей перелік з нагоди Всесвітнього дня свободи преси опублікувала міжнародна організація “Репортери без кордонів”.

У щорічному огляді відзначено погіршення ситуації у Росії з переобранням Владіміра Путіна на посаду президента. “Репортери без корднів” закликають міжнародну спільноту не закривати очі на ущемлення свободи медіа в Азербайджані та Казахстані.

З переліку ворогів преси цього року зникли Палестинська національна адміністрація та організація “Хамас”, а також президент М‘янми, де вперше за майже півстоліття вийшли друком приватні газети, а ще раніше скасували інститут державної цензури.

Представників української влади у списку найбільших “ворогів преси” у світі не згадали.
Втім, у цьогорічному рейтингу свободи преси Україна скотилася на 10 місць і тепер посідає 126 місце.


Судячи з того, що нещодавно єдиний всеукраїнський опозиційний канал ТВі був підданий рейдерській атаці, а після цього публічно відмовився від суто опозиційної діяльності - наші можновладці вірною дорогою йдуть до цього списку.
o_bilozerska: (На Покрову-2006)
TVi-flagДуже довго нічого про це не писала, бо вважала це трохи неетичним: сама не маю до ТВі жодного відношення, а там конфлікт, по обидва боки якого опинилися колеги, яким я симпатизую.
Не тільки не писала, а й довго не вивчала детально цю ситуацію. В голові з перших годин з’явився усереднений образ конфлікту між власниками, в який вони втягнули журналістів - тобто, гранично неприваблива і нецікава для мене ситуація. Але оскільки час іде, а цей конфлікт не вичерпується, довелося сісти і розібратися.

Вималювалась така картина. Двоє збіглих з путінської Росії бізнесменів, Гусинський і Кагаловський, організували в Україні власний телеканал. Оскільки ж вони фінансисти, а не творчі люди, на творчу роботу вони узяли Миколу Княжицького. Той канал ТВі, який ми знаємо і дивимось - зробив Княжицький.

Потім бізнесмени пересварилися, і Кагаловський за підтримки Княжицького випер з каналу Гусинського. Що було не так вже й погано, оскільки багатоголів’я, як у дракона, до добра не доводить. Але після цього Кагаловський залишився власником, а Княжицький - звичайним найманим працівником, що, в принципі, було несправедливо і мало його зачіпати.

Далі Микола Княжицький по списках "Батьківщини" проходить до Верховної Ради і вже не може очолювати телеканал. Замість нього призначають Наталію Катеринчук.
Депутатство - лише на 5 років, і Княжицький, по суті, опинився в ситуації "а вас тут не стояло". Який-небудь голова концерну, якщо стає нардепом, формально залишає свою посаду, але ж де-факто всі важелі управління залишаються у нього, і по закінченні каденції він усе своє отримує назад. А Княжицький, вклавши багато років, сил і праці у канал ТВі, фактично залишився ні при чому. Останньою краплею стало те, що у нього захотіли забрати дорогу автівку, яка, вочевидь, належала каналу і яку Княжицький, ставши нардепом, залишив за собою. Через цю автівку все й почалося.

Невеликий ліричний відступ. Будь-який нормальний працівник на роботі якісно працює і мріє про підвищення зарплатні, а можливо, й посади. Якщо це йому вдається, він просувається щаблями кар’єрного зростання, його зарплатня, обов’язки і можливості збільшуються, але пріоритети залишаються незмінними.
І чомусь ми усі думаємо, що коли він ступає на певний достатньо високий щабель - стає депутатом, чи міністром, наприклад - він одразу ж забуває про особисте і починає думати про Батьківщину :) А це ж не так. Скільки він думав про неї, коли був звичайним клерком - стільки думатиме й міністром. А решту часу - про особисті інтереси.

Досвід показує, що особисті образи, амбіції тощо керують навіть політиками найвищого рівня. Борис Єльцин розвалив СРСР, щоб усунути від влади Горбачова. Віктор Ющенко віддав Україну Януковичу, щоб помститися Тимошенко.
Всі вони - живі люди, і не варто чекати від них більшого, ніж те, на що вони здатні.

Отже, ображений Княжицький, спершись на якісь ще не досліджені сили, представником яких є фіктивний інвестор Альтман, зробив на каналі переворот і випер Кагаловського і Катеринчук. Боротьба триває. Не чіпали б його автівку - нічого цього б не було.

І наостанок скажу те, що кажу постійно. Наші опозиціонери - ні на краплину не кращі, ніж вони є насправді. А які вони насправді - ми всі чудово бачимо. Але вони мають отримувати від нас всезагальну підтримку - аж допоки не усунуть від влади Януковича. Бо через нього ми можемо і державу втратити. Та й покращення вже дістало.
А потім ми їм задамо. Але тільки потім.
o_bilozerska: (На Покрову-2006)
Трапили мені якось на очі цікаві спогади одного письменника, який разом з родиною - старими батьками і малими дітьми - утікав із "гарячої точки". На виході з міста, перетвореного бомбардуванням і обстрілами на смертельну пастку, цю родину біженців, яка змогла вибратися однією з перших, оточили журналісти - фотокори і оператори, які почали, відштовхуючи один одного, знімати колоритну сцену.

Так ось, цей письменник порівняв журналістів зі зграєю агресивних собак, і взагалі написав про них з великою злістю. Його злість можна зрозуміти - у такій ситуації людям потрібна будь-яка допомога - гроші, їжа, транспорт, теплий одяг, навіть просто інформація, де можна пройти і куди звернутися - а зовсім не спалахи фотоапаратів в обличчя і диктофони під носом.
А журналісти, навпаки, принципово у таких ситуаціях майже ніколи не втручаються. Бо кодекс журналістської етики наказує зберігати абсолютний нейтралітет.

Тобто, реакцію біженця зрозуміти можна. Але все одно неприємно різонула вона мене. Тим більше, що написав це письменник, тобто, людина, яка повинна розуміти вагу слова і фотознімка.
Ці люди, журналісти, у "гарячій точці" виконували свою роботу, ризикуючи, між іншим, життям. І було це у ті часи, коли не було смартфонів і ютубу. Тобто, якби не вони, ніхто у світі не дізнався б про цю війну, про біженців, про бомбардування жилих кварталів і знищення мирного населення. Єдиною інформацією були б прес-релізи агресора.

У ті часи фото- і відеозйомкою цієї війни пересічні очевидці не займалися, бо не мали такої можливості. Тоді, щоб знімати фото і відео, треба було бути або професіоналом, або фанатом-любителем. Бо всі інші люди, якщо й мали фотоапарати й відеокамери, обмінювали їх на їжу, викидали, щоб не тягнути з собою зайву вагу, просто не користувалися ними, бо не до того.
Зараз трохи по-іншому. Я не думаю, що у "гарячих точках" працюватиме Інтернет, але у молоді є звичка постійно щось знімати на смартфони і мильниці. І є розуміння, що бувають речі, які вдруге в житті не побачиш. Тобто, молоді люди знімали б те, що бачили, і вивозили б із собою на маленьких флешках.

Інформація, яку вони викладуть, коли доберуться до Інтернету, буде безцінною, але, по-перше, неструктурованою, по-друге, з’явиться із запізненням. Тому навіть зараз професійний журналіст із супутниковим зв’язком і постійними контактами з потужними ЗМІ має перевагу. Має й недолік - його матеріали майже напевно цензуруються. Але для того і є нині ті чисельні аматори, щоб не давати журналістам брехати. Інформаційний світ потроху стає таким, яким має бути. І без професіоналів нікуди, і без аматорів теж.

А в ті часи, якби не та набридлива "зграя собак" з фотоапаратами - цей самий письменник написав би спогади про пережите, а йому б ніхто не повірив. Бо де ж докази, що це справді було?
o_bilozerska: (На Покрову-2006)

Фото Сергія Горбачова

Сьогодні у книгарні "Бабуїн" відбулися збори Київської регіональної організації Незалежної медіа-профспілки України.
Делегати зборів заслухали звіт за минулий рік, прийняли рішення про об’єднання НМПУ та профспілки "Медіафронт", обрали голову київської організації - Андрія Яніцького, дев’ятьох членів комітету та ревізійну комісію. Решту часу йшлося про прес-карту єдиного зразку, яка має підвищити статус журналіста.

Це питання обговорюється вже півтора роки - у зв’язку з падінням престижу журналістських посвідчень після того, як їх почали використовувати громадські активісти для полегшення явно нежурналістської діяльності. А після того, як усі побачили на виборчих дільницях натовпи "спортивних журналістів", питання про прес-карту набуло ще більшої актуальності.

Колеги висловили такі думки:

- оскільки зараз ми живемо у поліцейській державі, нічого страшного, якщо прес-карти будуть і в громадських активістів і дадуть їм змогу кудись потрапляти і знімати якісь порушення;
- прес-карта має бути лише у людини, основну частину доходів якої приносить журналістська діяльність;
- прес-картою може користуватися будь-хто, незалежно від джерела доходів і наявності статусу "офіційного журналіста", хто знімає і пише, тобто, де-факто виконує журналістську роботу.
- прес-карта має бути тісно пов’язана з кодексом журналістської етики. Якщо журналіст, що має прес-карту, його порушить, йому спочатку робиться приватне зауваження, далі - публічна догана, далі - призупинення дії прес-карти, далі - позбавлення її назовсім (як варіант - видавати прес-карту терміном на два роки і в разі порушень її власником кодексу журналістської етики не подовжувати).
- якщо буде відомо, що у тих, хто жене "джинсу", забиратимуть прес-карти, це захистить журналістів від тиску з боку редакторів - коли редактор відправлятиме на "джинсове" завдання, можна буде відмовитись під приводом, що відберуть прес-карту.
- прес-карту не можна давати тим, хто пише упереджено - навіть якщо не за гроші, а через власні переконання надає перевагу одній із сторін.

Дехто, зокрема Юрій Шеляженко і мій партнер Олексій Ярославцев, якого не було на зборах, категорично проти введення будь-яких прес-карт. На їхню думку, це може обмежити у правах тих журналістів, які їх не матимуть.

Врешті-решт було прийнято рішення усі проекти щодо введення прес-карти викласти протягом місяця на сайті НМПУ для подальшого обговорення.

БІЛЬШЕ ФОТО ТУТ:
http://www.bilozerska.info/?p=11112
o_bilozerska: (Default)
Мій відеоблог на "Телекритиці".



Представникам мас-медіа на цих виборах часто перепадало «на горіхи». Але залишати випадки насильства проти журналістів безкарними не можна.

«Знімайте фізіономії «братків» та викладайте їх в інтернет, щоб вони бодай знали: потім їх можна буде знайти», - радить головний редактор інформаційної агенції «Поряд з вами» Олена Білозерська. На цих виборах вона працювала на 223 ОВК, і переконана, якби ми жили в правовій державі, то варто було б позбавляти ліцензії ЗМІ, які видають «липові» посвідчення. Проте запровадження зараз такої норми в Україні може зіграти проти опозиційних мас-медіа.
o_bilozerska: (Default)
Як багато хто, напевно, чув, 12 листопада на мітингу опозиції біля ЦВК трапився прикрий інцидент. Активний блогер і громадський діяч Віталій Манько спробував пройти до сцени, пред’явивши охоронцям журналістське посвідчення - безумовно справжнє, від невеликої друкованої газети "Взаємодопомога". При цьому він знімав на смартфон.

Охоронці, серед яких, між іншим, був багаторічний знайомий Манька, його не пропустили, посилаючись на наказ керівництва об’єднаної опозиції пропускати лише камери та іноземних журналістів (що прикро, але зрозуміти можна - одних камер і великих фотоапаратів було стільки, що ми один одному доволі-таки заважали знімати, а людям затуляли все, що можливо). Якраз у цю мить до сцени проходили лідери політичних партій, що, вочевидь, ще більше загострило обстановку. В. Манько наполягав, щоб його пропустили, один з охоронців (невідомий), за словами Манька, вдарив його, а другий присутній, схожий на голову Донецької "Батьківщини", вирвав з його рук смартфон і втопив у фонтані. Відео пан Манько виклав на своєму акаунті YouTube:



Звісно, ні в кого - ні в журналіста, ні в будь-якої іншої людини - не можна виривати смартфон і закидати у фонтан. Обидва винні мають бути знайдені і покарані.
Але я не про це хочу сказати зараз.

Сама я того дня весь мітинг просиділа на сцені. Потрапила до неї з іншого (лівого) боку, просто пройшла по парапету фонтана і піднялася на підвищення, з бейджиком на грудях і фотоапаратом в руках. І ніхто мені й слова не сказав.
Чому?
Вочевидь, тому, що моя зовнішність і великий фотоапарат аж ніяк не дають змоги запідозрити у мені ані "спортивного журналіста" (бандюка з журналістським посвідченням), ані зухвалого громадського активіста, який пройшов кудись, показавши журналістську корочку, щоб там, припустимо, облити політика фарбою.

Цих різноманітних псевдожурналістів в останні роки зробилося стільки, що міліція, охорона і їм подібні повністю перестали поважати журналістське посвідчення і зважати на нього. Якщо у тебе штатив і велика телекамера - ясно, що ти журналіст, а якщо нема - іди знай, що ти за один і чи справжня у тебе "ксіва".

Ці псевдожурналісти живуть, ніби сьогодні останній день, залишаючи після себе випалену землю і купу проблем іншим людям. Ні, я не дуже проти, коли справжніми і не зовсім журналістськими "корочками" користуються люди з метою зібрати і поширити інформацію: кудись потрапити, щось почути, побачити, сфотографувати, викласти в Інтернет. Бо все це де-факто є журналістською роботою.

Але коли мета у них інша - із цим треба щось робити. Не державі - держави у нас зараз все одно що нема. Вже давно йдуть розмови про прес-карти єдиного зразку, які видаватиме профспілка. Можливо, треба якось рухатися у цьому напрямку? Теж будуть зловживання, звісно, але, принаймні, у бандюків таких посвідчень не буде.

Profile

o_bilozerska: (Default)
Olena Bilozerska

April 2017

S M T W T F S
       1
234 5678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Page Summary

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 22nd, 2017 08:10 am
Powered by Dreamwidth Studios