o_bilozerska: (Після Савур-могили)


А в мене вже готовий свіженький відеозвіт (знімався десь позавчора) про те, як ми проводимо вечори :) Він набагато яскравіший за попередній. Знову багато темряви (видно трохи в середині), але темрява доволі весела :)
Відео трошки довгеньке, біля десяти хвилин, але вже додивіться, мабуть. Спресовувала як могла, але робити дві-три хвилини не захотіла, бо в реалі це години, щовечора.
o_bilozerska: (Після Савур-могили)
20160824_163501

Один мій давній знайомий, київський спелеолог, придумав був собі підробіток: знімати з дерев котів, які видряпались нагору і бояться злізти. Розмістив свій телефон на "котячих" форумах і час від часу приймав замовлення.
З початком війни він пішов добровольцем на фронт і служить у розвідці. "Лежу у засідці під N, - розповідає він, - і тут вібрує телефон. Жіночка благає терміново під'їхати на Троєщину і зняти з дерева її кицьку..."

Сьогодні зі мною було щось подібне. Лежу на позиції, прикриваю наших. В прицілі у мене ворожа амбразура, якщо звідти почнуть стріляти - я не дам їм навіть наблизитись до неї.
І тут - телефон. Волонтер хоче прислати нам трохи мішків для укріплення позиції, про які я просила нещодавно. Мої хлопці якраз "там", будь-якої миті по них можуть відкрити вогонь. І я, не відриваючись від прицілу і не міняючи ізготовки, півголосом швиденько диктую йому адресу Нової пошти, скоромовкою дякую і тисну відбій. Що там людина подумала - невідомо :)

На фото - ми з Юлькою на цій самій, ще необладнаній позиції з прекрасним подарунком, який отримали на День Незалежності - метеостанцією Kestrel.
o_bilozerska: (Після Савур-могили)
speka

Фото старе, Юлька ще тут страшенно обдерта. Зараз вона у мене гарненько пофарбована.
o_bilozerska: (Після Савур-могили)


Наші вечори :)
Довелося не включати у ролик практично всі денні зйомки, бо на них видно прив'язки до місцевості.
Отже, вечір. Сектор "М". Супротивник час від часу приховано намагається підійти поближче... Наші, відповідно, по мірі можливостей йому накидують. Стрільба, спалахи, вибухи, балачки, приколи, коротше - стандартний вечір на передку.
o_bilozerska: (Після Савур-могили)
20160620_143729-1

Ворожа міна пробила дах і застрягла у перекритті. Не розірвалася.
Вийшов відбиток "сєпарської" лапи! :)
o_bilozerska: (Після Савур-могили)
Журналіст спитав, де була моя грань між ще-не-війною і вже-війною, у який момент я зрозуміла, що це вже не не вишколи, не страйкбол, а Війна? Коли вперше почула свист куль? Коли побачила перших убитих? Коли загинув друг?
Я замислилась. Відповісти на це питання виявилось складніше, ніж здавалося.
Згадала, як зустріла хлопців, з якими разом роками ходила на вишколи, а потім доля розвела нас по різних підрозділах, і здивувалася, що рік війни анітрохи їх не змінив. Вони сказали: "А чому ми повинні були змінитися? Для нас ця війна почалася десять років тому".

Можливо, так було і зі мною? Але все ж таки мав бути якийсь пограничний момент. Я не жила все життя у "зоні АТО" і не брала від народження участі у бойових діях.

А потім я згадала. Це відчуття пограниччя виникало кілька разів, і було пов'язане і не з яскравими, і не з кривавими моментами.

Вперше - коли у квітні 14-го приїхала у Дніпропетровськ (дорогою уперше в житті побачивши блокпости) і в центрі міста вийшла з машини з автоматом в руках, ні від кого не ховаючись. Це було дивно, дико, нереально, адже досі в такому вигляді я ходила виключно по лісах. Коли мир, так не буває. Отже, це була війна.

Однієї ночі нас підняли по тривозі, наказали пошикуватися з речами і бути готовими їхати туди, де нам видадуть зброю (чого ми вимагали вже багато тижнів). Очікуючи своєї черги на виїзд, я недисципліновано лежала біля дверей штабу, на власному рюкзаку і наколіннику "Маклауда", і розуміла, що зброю не видають просто так. Це була ніч пограниччя.

Перед першим моїм бойовим виходом (він стався пізніше, в ту ніч не судилося), я в дніпропетровському "Мілітаристі" віддала усі гроші з гаманцем (і ще трошки позичила у приятеля) за якісне взуття - берці XAIX. Раніше я жодного разу у житті не віддавала останнє за одяг чи взуття, тим більше - за військове. Носила дешеве, доношувала старе і ніколи тим не переймалася. Лише на війні від якісного взуття залежить життя, і я знову відчула: війна.

Того ж дня ми об'їздили усі військово-мисливські магазини Дніпропетровщини і на мій дозвіл скупили у них усі набої, що там були. Коли нам продали також набої іншого калібру, на який ми не мали дозволу, ще й нишком перехрестили у спини, я знову відчула себе за тією межею, що відділяє мир від війни.

Те, що було пізніше - вже просто доволі тяжка, іноді нудна робота чи короткі виплески адреналіну. Таких чистих, концентрованих усвідомлень, як у ті доволі буденні моменти, я більше не відчувала ніколи.
o_bilozerska: (Після Савур-могили)
IMG_6447

Сьогодні у Національному музеї історії України відкрилася виставка фоторобіт загиблого бійця ДУК "Правий сектор" Антона Кіреєва (позивний "Сифон"), під назвою "Небо падає".


Практично повне відео з відкриття експозиції. З 25:18 - власне, фотографії Кіреєва.

Ні про сам захід, ні про експозицію писати не буду - там було багато журналістів, напишуть. Та й відео подивитися можна (виклала практично повністю). Скажу лише, що Антон був хорошим фотографом і хорошим бійцем. Судячи з фото, примудрявся тягати з собою на бойові професійну чи напівпрофесійну камеру. Я от не можу, бо велика і важка, зараза.
Чи не половину з його фото я бачила раніше, вони гуляли нашими ДУКівськими компами і мобілками як "народні", ми не знали, хто їхній автор. Це стосується, зокрема, портрета покійного друга Фантома і дуже відомого зображення Яни Зінкевич.

А ще під час презентації вручали посмертні нагороди родичам наших загиблих бійців - їхнім мамам, дружинам, дітям і молодшим братикам, і вручав їх Богема, і плакав, коли вручав. Вони плакали і він плакав.

Журналісти спитали в мене, чи була я знайома з Антоном Кіреєвим. Чи була знайома? Мабуть, все-таки ні. Перетиналися, звісно, минулого літа-осені на бойових і на базі, але, здається, жодного разу не розмовляли.
Однак мені є що про нього розповісти - завдяки хитросплетінню доль, яке буває лише на війні.

ДАЛІ )
o_bilozerska: (Після Савур-могили)
ЧОМУ ЦЯ ВІЙНА БУДЕ І ПОВИННА ТРИВАТИ

Дуже важливий текст, який я виношувала кілька тижнів. Прошу не полінуватися і дочитати до кінця.

Люди, які далеко від фронту і звикли не довіряти офіційним джерелам, прагнуть дізнатися у тих, хто "територіально ближче до правди": чи справді зараз дотримується перемир'я, чи влада все бреше і бойові дії тривають?

Розказую те, що є.
Бойові дії тривають, влада і підконтрольні їй ЗМІ, як можуть, замовчують їхню активність і кількість втрат. Але. Порівняно з тим, що було раніше - наприклад, весною або навіть ще у серпні - бойових дій зараз немає. Крупнокаліберна артилерія використовується дуже рідко, працює переважно стрілецька зброя, гранатомети, АГСи, значно рідше 80-і міномети. Лазять туди-сюди наші та їхні ДРГ.

Після виступу Путіна в ООН спостерігається помітна активізація бойових дій, але пройшло ще замало часу для того, щоб можна було казати про їхнє повноцінне відновлення.

Практично всі добровольчі з'єднання - як "нелегальний" ДУК ПС, так і легалізовані "Азов", "Донбас" та інші - усунуті з лінії зіткнення і прорватися туди не можуть - усі шляхи на передову охороняють надійні блокпости, часто з колишніх "беркутівців". По всій країні арешти добровольців - поки що не масові, але тенденцію видно чітко. На передовій лише ЗСУшники. Про моральний і фізичний стан більшості з них нині хай вам розкаже хтось звідти. Я-то знаю, але казати не маю морального права.

Їм забороняють відкривати вогонь - за будь-яких обставин. Доходить до того, що регулярно забороняють стріляти навіть на полігонах - щоб ненавмисно когось не спровокувати.

Неймовірно активізувалася ВСП - військова служба правопорядку. Вони контролюють буквально все, а головне - щоб на передовій не було добровольців і щоб ніхто ніде не воював.
Днями неподалік від нас ворожа ДРГ пробралася на нашу територію, відкрила вогонь і поранила одного солдата. Силами розташованого там батальйону ЗСУ цю ДРГ було знищено. Хлопці ще не повернулися з виходу, а в їхньому розташуванні на комбата вже чекала ВСП, і він отримав серйозні неприємності за це боєзіткнення.

Взагалі, зараз ті, хто хочуть воювати за Україну, є найбільш гнаною, переслідуваною і приниженою категорією людей. Вони змушені брехати і ховатись, як злочинці. Все решта - аж до пиятики на посту - дозволяється. Головне - не воювати.

Звичайно, добровольці продовжують воювати - нелегально. Про масштаби і механізми цього явища розкажу після війни або після зміни влади.

По той бік лінії зіткнення - ті самі процеси. Колобків (колаборантів) замінюють російськими військами. Вони, як більш дисципліновані, стежать за тим, щоб ніхто без наказу не відкривав вогонь в український бік.

Отже, станом на сьогодні, 1 жовтня, можна сказати, що Мінські домовленості у частині взаємного припинення вогню відсотків на 90% виконуються. Наша влада зробила для цього все. Нам, добровольцям і свідомій частині ЗСУ, не вдалося цьому завадити, бо ми не пішли і не могли піти на збройне повстання проти влади, а всі інші методи зазнали невдачі.

Нинішня ситуація є для України катастрофою.

Я розумію, як важко це прийняти. Коли ви бачите, що після Савур-могили, Іловайська, Дебальцева і ДАПа наші хлопці нарешті почали гинути у рази менше, а вам кажуть: ні, це неправильно, війна повинна тривати, наші хлопці знову повинні гинути.

Раніше було простіше. "Сепари порушують перемир'я і стріляють по нас, тому ми змушені стріляти у відповідь". Насправді, звичайно, порушували обидві сторони - в рівних пропорціях. Тепер обидві майже не порушують, пояснювати необхідність воювати відмазкою "вони першими нас обстріляли" не вдається, і доводиться казати просто і чесно: ЦЯ ВІЙНА ПОВИННА ТРИВАТИ. І ЗАКІНЧИТИСЬ ПЕРЕМОГОЮ, А НЕ ПРИМИРЕННЯМ.

БО ІСТОРИЧНА МІСІЯ ЦІЄЇ ВІЙНИ, яку все частіше називають Визвольною - РАЗ І НАЗАВЖДИ, АБО ХОЧА Б НА КІЛЬКА ПОКОЛІНЬ ВПЕРЕД, ЗАКРИТИ ДЛЯ УКРАЇНЦІВ РОСІЙСЬКЕ ПИТАННЯ.

Так само, як після страшної і кривавої Другої світової для кількох поколінь радянських і навіть пострадянських людей слово "Ворог" стійко асоціювалося з "німецько-фашистським загарбником" - після цієї війни Ворогом українців на генетичному рівні мав стати російський імперець, "собіратєль зємєль русскіх".

Після цієї війни зі свідомості і реалій українців раз і назавжди повинні були зникнути "ТС", "Триєдина Русь", "друга державна", радянські назви вулиць, на третину ватний парламент і п'ята колона на правах то влади, то опозиції, а не на правах педофілів. Якщо стане так - тисячі наших хлопців загинули не марно.

ДАЛІ )
o_bilozerska: (Після Савур-могили)


Ще одне емоційне відео з Пісків, зняте добре відомим вам побратимом Азідом...
Присутня ненормативна лексика.
o_bilozerska: (Після Савур-могили)
Змонтувала ролик пам'яті нашої загиблої подруги Ліси. Кадри з Лисичкою, зняті мною й Азідом минулої зими в районі ДАП, покладені на музику Янки Дягілєвої...



Анастасія Горбачова, позивний "Ліса" (16.03.1983 - 6.08.2015) - стрілець-санінструктор Окремої тактичної групи ДУК "Правий сектор".
Про Настю: http://www.bilozerska.info/?p=26219
Відео: Олена Білозерська + Азід
Музика: Янка Дягилева, "От большого ума", "Крестом и нулем"
o_bilozerska: (Після Савур-могили)


Сергій Шилов, друг "Грін" - командир роти у 8-му окремому батальйоні ДУК ПС "Аратта". Його група неофіційно іменувала себе "Грінпісом". У Широкиному під Маріуполем "грінпісівці" тримали позиції і робили ризиковані вилазки на територію, зайняту супротивником.

Грін помер 17 липня 2015 р. від поранень, несумісних з життям, отриманих внаслідок підриву на міні. Він встиг повідомити своїм, що він 300-й, і поки його не евакуювали, ще намагався по рації контролювати і координувати ситуацію...

Я близько спілкувалася з ним лише дві доби, коли нашу групу відправили у короткотривале відрядження на підсилення "Грінпісу" у Широкине. Була з ним в одному бою і в одній вилазці. Власне, це була не вилазка, а звичайна поїздка у штаб за кавою для хлопців, під час перемир'я, яке раптово закінчилось і ми з Гріном, без броніків і лише з двома автоматами, опинилися в епіцентрі подій. "Гринпис, ответь Грину! - зв'язувався командир зі своїми бійцями. - Куда война?". "У напрямку противника", - бадьоро відповідали йому. А далі ми (поміркувавши, Грін відмовився від пропозиції перечекати), запросивши прикриття вогнем, на шаленій швидкості, під кулеметними чергами, мчали униз до своїх...

Цих двох діб мені вистачило, щоб зрозуміти, якою прекрасною людиною він був. Такий спокійний-спокійний, завжди врівноважений (у бою примудрявся попереджати про кожний свій постріл!), справжній відповідальний командир - і при цьому сміливістю не поступався отим безбашенним роздовбаям, які стають легендами добровольчих рухів...

Спочивай з миром, брате! Ми довоюємо.

Зйомка: Олена Білозерська
Музика: Василь Лютий, "Реквієм"
o_bilozerska: (Після Савур-могили)


ПІСКИ. Передова. Бійці ДУК "Правий сектор" поїхали забирати БК зі знищеної ворогом мінометної позиції ЗСУ...
Зйомка: боєць Азід
Увага! Присутня ненормативна лексика!
(c) www.youtube.com/user/bilozerska
o_bilozerska: (Після Савур-могили)


Не на кожен референдум треба ходити...
o_bilozerska: (Після Савур-могили)
"БУУХ!" - прислали СМСку "сєпари".
"БУХ!... Бух!" - відповіли наші.
Чорний Комочок підняв голову з маминого плеча, настовбурчив оксамитові вушка. Кілька секунд послухав і лапкою по щоці почав маму будити.
Мама вже не спала. Вона накинула бронік, вхопила зброю і побігла на вулицю. А Комця через вікно пішов у підвал.
На вулиці - все як має бути. Висить яскраво-оранжева "люстра", по небу сполохи, як у сильну грозу. Блись-блись! Буум! Буум!
І раптом у темряві з-під ніг вимогливо так: "Ння-яу!".
Комця шарпає маму за ногу, відбігає у бік підвалу і обертається назад.
Побачивши, що мама за ним не йде, повертається і знову за ногу: "Ння-яу!".
Ходімо, мамо, у підвал. Нєфіг тут сєпарські СМСки читати.
o_bilozerska: (Після Савур-могили)


Сектор "М". Бійці ДУК "Правий сектор" - 8-ї окремої роти "Аратта" і Окремої тактичної групи - взяли АГС і відправились з ним на позицію, щоб прикрити звідти своїх бійців, що виконували важливе завдання, і відтягнути на себе увагу ворога :). Позицію АГС почав обстрілювати ворожий снайпер. Наші вдосталь познущалися з нього, а потім накрили ворожі позиції з АГС.
Червень 2015 р.
Увага! Присутня ненормативна лексика!
Зйомка: Олена Білозерська

Сектор "М". Бойцы ДУК "Правый сектор" - 8-й отдельной роты "Аратта" и Отдельной тактической группы - взяли АГС и отправились с ним на позицию, чтобы прикрыть оттуда своих бойцов, которые выполняли важное задание, и оттянуть на себя внимание противника :) Позицию АГС начал обстреливать вражеский снайпер. Наши вволю поиздевались над ним, а потом накрыли вражеские позиции из АГС.
Внимание! Присутствует ненормативная лексика!
Съемка: Елена Белозерская
o_bilozerska: (Після Савур-могили)


13 червня 2015 р. бійці 8-ї окремої роти "Аратта" ДУК "Правий сектор" під час виконання бойового завдання узяли в полон бойовика, громадянина РФ. Його ім'я Толстокоров Роман Анатолійович, 1982 року народження, уродженець міста Зеленокумськ Ставропольського краю.

Нижче - ексклюзивне відео відвертої розмови з полоненим. Зазвичай у полоні люди замість правди кажуть те, що від них хочуть почути. Але саме цей справив на мене дивне враження людини, що говорить відверто і без примусу.

Хто він такий, як і чому опинився на українській землі зі зброєю в руках і як зрештою потрапив у полон, він розкаже сам. А я хочу звернути увагу глядачів-слухачів на дві речі.

Відповідаючи на питання, яку ідею сповідують ті воюючі ДНРівці, яких можна назвати ідейними, полонений сказав: "Они уверены, что так и должно быть. Что Вова Путин отберет себе всю Украину". Тобто - ніякої тобі "автономії", "боротьби за права російськомовних" чи несприйняття "фашистського перевороту у Києві". Чесно і відверто визнають, що йдеться не про "інакомислення" чи щось подібне, а про окупацію і колабораціонізм.

Другий момент - полонений каже, у чому, на його думку, полягає помилка тих, хто підтримав ДНР. Він вважає, що все зводиться до того, що вони хотіли краще жити матеріально ("як у Росії"), але не врахували те, що хоча в Росії більші зарплати, але більші й витрати, через що люди там і тут живуть однаково.
Як бачимо - знов-таки, ніякої ідеї. Крім однієї - відвертого бажання окупувати нашу державу, дурячи й використовуючи найбільш злиденні верстви нашого населення.
Пам'ятаймо про це. І воюймо за нашу державу до перемоги.

P.S. Коли я вже вимкнула камеру і прощалася з ним, він якось трохи ніяково спитав: "Как думаете, меня назад в Россию не сошлют?"
o_bilozerska: (Після Савур-могили)


8-а окрема рота ДУК "Правий сектор" "Аратта", підсилена бійцями Окремої тактичної групи ДУК ПС. Вечірній бій. Червень 2015 р.
Зйомка: Олена Білозерська
(Перепрошую за те, що, як завжди, у найгостріші моменти забувала ввімкнути камеру на плечі).
o_bilozerska: (Після Савур-могили)


Маленька фронтова пригода. Під час короткотривалого "перемир'я" ми удвох з другом Гріном з 8-ї окремої роти ДУК "Правий сектор" "Аратта" поїхали по каву для хлопців, а тут - війна... Довелося під обстрілом на шаленій швидкості прориватися до своїх.
o_bilozerska: (Після Савур-могили)
11392778_841970402546512_2330934850849745991_n
Фото з Фейсбук Дмитра Яроша.

Дмитро Ярош: "В Широкиному. Взвод донбосєків друга Гріна. Вручив нашим бійцям і командирам медалі ДУК ПС "За оборону Донбасу". Воюємо..."

Тільки зайшла у дворик, не встигла навіть каску зняти - затягнули у кадр :)

Profile

o_bilozerska: (Default)
Olena Bilozerska

April 2017

S M T W T F S
       1
234 5678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Page Summary

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 21st, 2017 04:40 pm
Powered by Dreamwidth Studios