o_bilozerska: (Після Савур-могили)


Мій побратим Володимир. Ви пам'ятаєте його по моїх відео - де він зустрічається з врятованим ним солдатом (https://www.youtube.com/watch?v=ij7V4VthCTU) і де дякує всім, хто допоміг йому після загибелі брата (https://www.youtube.com/watch?v=q0Us1UXkGMU).
Фотографії більше тижня, зараз болото вже висохло.
o_bilozerska: (Після Савур-могили)
Два вдалих, як на мене, живих інтерв'ю - зі мною і Вітою Ковальчук, вона ж "Аква", з якою ми починали у 2014-му на одній тренувальній базі під Дніпром. Вона потім воювала в "Шахтарську", рятувала бійців... Потім вийшла заміж, народила дитину.
До речі, фото, де Віта з кулеметом, зроблене на тій самій базі мною. А фото, де я на тлі квітів, зроблене Вітою :)




Понад тисячу жінок-військових беруть участь в АТО, не враховуючи представниць прекрасної статі, які служать у добровольчих батальйонах. Загалом у лавах ЗСУ служать майже 15 тисяч жінок

В АТО вони виконують роботу розвідників, кулеметників, снайперів, мінерів і командирів взводу. Але за документами раніше їх записували не бойовими солдатами, а кухарками. Ситуація змінилася влітку 2016 року, коли Міноборони розширило список військових посад, на яких можуть служити жінки.

В Міжнародний жіночій день 8 березня Politeka запитала в учасниць АТО, чому вони пішли на фронт, як навчилися воювати, чим відстрілювалися від сепаратистів, як зупиняли вагони з контрабандою і надавали першу медичну допомогу під обстрілами.

Олена Білозерська, боєць Української добровольчої армії:
– Зараз жінці піти воювати в АТО легше, ніж було на початку війни. За три роки всі звикли, що жінки воюють нарівні з чоловіками.

Починала я в ДУК «Правий сектор». Зараз – в Українській добровольчій армії. Дещо з військової справи я вміла і знала до війни. Мій командир був переконаний, що ця війна неминуча. Ще років за десять до війни він передрік усе, як воно буде. Хоча ніхто тоді не вірив йому. Передбачив, що почнеться з віджимання в України Криму. Він нас готував. Ми тренувалися у лісах. Відпрацьовували тактику, трохи вчилися стріляти. Виховав чудове покоління бійців, які воювали і воюють у розвідці. Коли почалася війна, одразу стало зрозуміло, що ми підемо на фронт.

Я – звичайний стрілець. У нас в УДА воюють дівчата. Їх набагато менше, ніж чоловіків. Може, на 20 хлопців одна дівчина. У ЗСУ донедавна жінки могли служити лише на небойових посадах. Вони насправді були снайперами чи кулеметницями, а вважались за зв’язківців чи санінструкторів. Нещодавно розширили список посад, які може обіймати жінка.

Є багато стереотипів про жінок у війську. Кажуть: жінка має вдома сидіти. Більшість чоловіків сприймають жінку виключно як берегиню домашнього вогнища, яка має сидіти вдома, вишивати і чекати коханого з фронту. Ще не один десяток років так буде. Багато хто думає, що жінка іде на війну, аби там знайти собі чоловіка. Але це цілковита маячня. Вона може допомагати фронту, працюючи на базі кухарем, кравчинею, секретаркою, на складі чи у прес-службі. На ці посади завжди бракує людей. Якщо дівчина там буде, то буде оточена хлопцями та їхньою увагою. Там у неї є можливість постійно дбати за собою, користуватися косметикою і бути привабливою. І чоловіки там не настільки затуркані, як на передовій. Вони там трохи відпочили, і мають змогу звертати на дівчат увагу. Якщо ти хочеш бути корисною, ще й познайомитися – то це твій шлях, на якому не треба ризикувати життям чи здоров’ям. Але дівчата ідуть на передову, бо хочуть воювати нарівні із хлопцями.

В АТО я із квітня 2014-го. Часто буває важко фізично. Спробуй зі зброєю й у спорядженні встигнути за хлопцями.

Минулої осені вирішила опанувати кулемет (ПК), бо до цього часу тільки з автоматом і снайперською гвинтівкою була. Узяла я цей ПК. До цього стріляла з нього лише на полігоні. Кілька разів його зібрала, розібрала, почистила, щоб звикнути до цієї зброї.



Усі бої починаються із сутінками. Прилаштувала я цей кулемет у бійниці, чекаю, поки побачу ціль. Триває млявий бій. Кілька спалахів і вибухів. Я стою хвилин десять. Видивляюся ворога і ціль, куди стріляти. А тут вони кинули «дими» і як полізуть, і при цьому починають гатити по моїй бійниці з усього, що в них є: автомати, кулемет. Це була для мене несподіванка. Тут би досвідченого кулеметника на бійницю, а на його місці я. Починаю насипати їм, як можу. Хлопці кличуть нашого кулеметника-аса. Поки він не підбіг і не включився, протрималася я. Удвох відбили цю атаку.

Тієї ж ночі хлопці полізли наверх позиції, закидувати ворога «вогами» (уламкові боєприпаси для гранатометів, – ред.). А вони вирахували це. Закинули туди із РПГ-7 (ручний протитанковий гранатомет, – ред.), наших хлопців контузило, і почали крити їх трасерами. Я знову біля цієї бійниці з кулеметом. Побачила, звідки вони нас криють, і почала їм туди насипати, і хлопці змогли спуститися. Потім вони підігнали «беху» і влупили під моє вікно. Мене звідти здуло. Я впала, а кулемет розпечений – на мене. А він після бою такий, що від нього можна прикурювати. Мене придавило кулеметом. Добре, що у бронику була.

Якось пішли хлопці на розвідвихід до сепарів. Один наш боєць підірвався на міні. Ногу втратив. Виносили 3,5 години під вогнем. Я тоді поряд із ними не була. Ми сиділи і прикривали їх із «нуля». Але все це чути і бачити 3,5 години – це був найстрашніший момент для мене.

З жінок виходять хороші снайпери. Жінки терплячіші й уважніші. У них витримки більше, ніж у чоловіків. Є стереотипи: ми жінку не візьмемо, вона впаде в істерику. Нічого подібного. Необстріляні хлопці, у яких на очах загинув товариш чи самі дивом вижили, можуть впасти в істерику. Це не означає, що вони боягузи. Це нормальна реакція для новачка. У дівчат, які прорвалися на передок, ніколи не буде такої реакції.

Думаю, що в жінок немає такого явища, як посттравматичний синдром. Принаймні, я не зустрічала. У них психіка витриваліша. Опановують себе. Жінка поступається чоловіку як солдат лише тим, що вона фізично слабша і повільніше бігає.

Доводилося 2,5 кілометри бігти, відстрілюючись. Це було фізично дуже важко, ледь не відстала від своїх. Щоб не стати тягарем, я намагаюся багато не брати. На бойовий вихід більш як 12-15 кіло на собі не тягну. Так екіпіруюся, разом зі зброєю і спорядженням. Це дуже мало. Кулеметник наш у повному екіпіруванні із ПК тягав на собі 60 кілограмів. І бігати міг у цьому, і присідати. Хлопці 25-30 кілограмів носять.

Коли ішла на війну, у мене був вибір: іти воєнкором чи солдатом. Я обрала останнє. На моє переконання, на передовій журналістиці місця нема, лише пропаганді. Не менше ніж три чверті вояків і командирів не розуміють, яка користь на передовій від журналіста чи просто людини з камерою. Вони бачать передусім у такій людині потенційну шкоду, бо може не те що треба зняти чи ці фото-відео попадуть не в ті руки і виникнуть проблеми. Коли ж ідеш на передову зі снайперською гвинтівкою, ставлення зовсім інше. Звикли уже, що жінок-снайперів на передовій багато. Знають, що ти робиш і навіщо тут потрібна.

ПОВНІСТЮ ТУТ:
https://politeka.net/ua/412484-bertsi-zamist-shpylok-yak-ukrayinky-na-fronti-stayut-snayperamy-ta-rozvidnykamy/
o_bilozerska: (Після Савур-могили)
Регулярно читаю на ворожих сайтах про звірства ЗСУ та інших силовиків стосовно мирних мешканців на території, контрольованій Україною. Паралельна реальність. Я проти того, що зазвичай називають звірствами, але я за ефективну боротьбу з ворожою агентурою. А вона практично не ведеться, і не з вини конкретних силовиків, бо вони зв’язані по руках і ногах.

Кілька разів за війну, коли не вистачало людей, нас залучали до невійськових операцій – таких як патрулювання вулиць і перевірка документів. Крайній раз брала в тому участь ще минулого року. Ось як усе відбувалося. Дуже багато силовиків зайшли у прифронтове місто, яке часто обстрілюється ворогом, і перевіряли в людей документи. Причому лише у тих, що перебували у громадських місцях або на власних подвір’ях. Зайти в дім без дозволу господарів не можна, бо нема повноважень. Якщо зайдеш, а в домі нічого незаконного немає, проблем буде – мамо, не горюй.
Якщо у людини в паспорті місцева прописка, питань до неї більше немає. Навіть якщо її сусід повідомив, що вона ворожий корегувальник. Бо спробуй ще це доведи, а смороду буде!..

Підходимо до великого будинку, заможного за місцевими мірками, про який була наводка від сусідів, що там мешкає родина бойовиків. З воріт виходить мужик, побачивши нас, притьмом втікає всередину. Ага… Кличемо хлопця з ПК, автоматники займають позиції – Голівуд відпочиває, бо хтозна, що у тому будинку…
На подвір’я не заходимо, кличемо господарів. Виходить жінка середнього віку. Тримається спокійно, впевнено.
- Здравствуйте, можно ваши документы?... Как тут у вас, часто прилетает?
- Прилетает… Вчера у меня на втором этаже все книги с полок попадали.
Вона – власниця будинку, той мужик, що втікав - її найманий працівник. Документи в порядку, обоє місцеві.
- Кто-нибудь еще прописан в доме?
- Муж и сын.
- Где они сейчас?
- В длительной командировке.

Дивиться нам в очі зухвало, мало не сміється. Ми розуміємо, що то за «відрядження», і вона знає, що ми все розуміємо. А зробити не можемо НІЧОГО. Навіть у дім увійти без її згоди – не можемо.
Досі пам’ятаю, як прикро усе це було. Так, за законом за дії чоловіка й сина вона відповідати не може. Але при такій ситуації спробуйте мене переконати, що вона ОСОБИСТО не є пособницею. Перевірка її житла і контактів могла б довести це, але… А раптом вона обережна і нічого «такого» вдома не тримає? Тоді проблеми будуть зовсім не в неї, а проблем не хоче ніхто…

- Ну, до свиданья. Желаем, чтоб война скорее закончилась и книги больше не падали, - бо треба ж з місцевими бути ввічливими…

Через невеликий проміжок часу у тому містечку загинули українські військовослужбовці – не від руки ворога, а з власної необережності, бо порушили техніку безпеки. На ворожих сайтах з’явилося повідомлення, що їх ліквідували місцеві партизани – у помсту за криваві зачистки, що регулярно проводяться в місті...
o_bilozerska: (Після Савур-могили)
Купе. Пасажири: молода дуже вродлива дівчина з Маріуполя, 30-річний підприємець з Донецька, дід років 65 з Волновахи і я.

Підприємець на початку війни був в одному з добробатів. Ще до цього - разом з друзями на власних авто курсували Донецьком, а потім Маріуполем з битами, травматами і всім, що під руку траплялося, вираховуючи запутінських бойовиків. Переконаний, що Маріуполь відстояли 20 погано озброєних пацанів, серед яких був і він. "Я лично никого не убил, - каже він, - но нескольких покалечил".
Удома, в Донецьку, не був з 2014 року. Підтримає будь-який спосіб винищення окупантів і колаборантів, крім ядерної зброї.

Замовляє у Краматорську вироби, продає у Швейцарію, отримує гроші - великі для нього і абсолютні копійки для них. За все життя жодного разу не заплатив податків - бо якщо починаєш платити, будь-яка діяльність стає збитковою. Товари йдуть у Європу без розмитнення, за невеликий хабар на кордоні.
Вільно володіє англійською і німецькою (переконалася, почувши, як "шпрехає" телефоном), страшенно любить свою роботу - може говорити про неї годинами, мріє про безвіз, бо дуже дорого щороку оформлювати візи. Каже, ще не досяг такого високого рівня, щоб вирішувати усі питання телефоном, треба їздити.

Про владу каже: "Они уроды, но какое право я имею от них чего-то требовать, если сам не плачу налоги?".

Я, звичайно, згадувала наші майданівські і фронтові пригоди. Пробалакали з ним до пів на одинадцяту, а потім дівчина-попутниця роздратовано попросила нас не заважати їй спати. Оскільки потяг прибував наступного дня лише опівдні, я вирішила, що вона ватна. Не стали сваритися, побажали один одному добраніч.

Наступного ранку дівчина поводилась по-іншому: спокійно слухала, люб'язно пригощала нас солодощами, а потім сказала:

- Вот я всегда думала, что патриоты и пассионарные люди были раньше, в Великую отечественную войну. Когда очереди в военкоматы, когда все за Родину и так далее. А сейчас все стали циничные и каждый сам за себя. Я вас послушала... а что, правда, что в наше время тоже есть такие люди, которые добровольно идут на войну, не за деньги, жертвуют собой, чтобы защитить страну?..

Розумієте, от ми спілкуємось у своїх АТОшно-волонтерсько-фейсбучних колах і думаємо, що всі знають те, що знаємо ми. А от ця дівчина, гарненька і охайна до крику, треба було бачити, як вона здувала з одягу і з сидінь порошиночки - не знала взагалі нічого. Паралельні світи. Чесно - слухати її було моторошно. І схоже, в кінці поїздки у неї трохи відкрилися очі. В неї однієї.

Дід за весь цей час не зронив ані слова. Але коли я почала не без обурення розповідати про нагородну зброю, яку отримали штабні криси з відповідних структур за справу, яку зробили ми, дід раптом спитав: "А зачем вам оружие?"
- Війна, як не як, на війні зброя потрібна. Зокрема, "вторички" для командирів, снайперів і важких кулеметників, - спокійно відповіла я.
- Не нужно вам оружие. Оружием тут ничего не сделаешь, - почав втирати дід. І тут з'ясувалося, що і він - не вата, він просто переконаний, що якщо українські війська дійдуть до російського кордону, Росія здійснить повномасштабне вторгнення, проти якого Україні не вистояти. Про місцевих колаборантів, які бігали з російськими прапорами, каже: "Люди не понимали, что делают, их обманули, им никто не объяснил".

На цій фразі у купе забіг провідник. На вигляд років 60, судячи з вимови - Донецька область.
- Как это не понимали, как это не объяснил? Да если возле меня начнут бегать с флагами другой страны, да я в них сам стрелять буду! Я два года воевал, руки еще помнят.
- Я тоже воевал, - пожвавився волноваський дід. - Я капитан запаса.
- А я рядовой, но я буду их стрелять.

Після цього провідник пішов, побоявшись не впоратись з емоціями. А молодий підприємець заявив, що потрібно розібратися з ватою і запровадити на якийсь час військову диктатуру. А вже потім безвіз.
o_bilozerska: (Після Савур-могили)


Хлопці кепкують із погоди і не скаржаться.

23-е

Feb. 24th, 2017 12:29 am
o_bilozerska: (Після Савур-могили)


Отже, підсумки сьогоднішнього підозрілого дня: із днем защітніка Атєчєства мене ніхто не привітав, крім одного білоруса, але йому можна :) Чи то народ у нас потроху свідомішає, чи то просто я не чоловік - невідомо.

Отже, ніхто мене не привітав, а я нікого за це не забанила, як нині заведено. Щоправда, навіть якби привітали, все одно б не забанила, бо дуже вже я толерантна, просто мрія розробників Фейсбуку :) (A propos: дожилися, у мордорському ЖЖ значно більше свободи, ніж у "демократичному" ФБ :( )

Втім, одне свято у нас сьогодні все ж було. День народження третього Президента України. Кажіть що хочте, а для мене роки його правління були найкомфортнішим часом для існування, праці і саморозвитку. Без президентства Андрійовича не було б тієї мене, ким я є зараз, і багатьох-багатьох інших. Ми ж готувалися захищати Україну, дехто, як я, фізично, а хтось, що іще важливіше, морально - просто звикаючи до думки, що рано чи пізно доведеться встати на цей шлях - саме тоді, за Ющенка. Він - можливо, не тато, але вихователь цілого покоління захисників України.
Так, у нього на вистачило сил на багато-багато чого, що він мав би зробити. Але він принаймні хотів. Чи хочуть теперішні? Дуже не певна.
З Днем народження, пане Президенте!
o_bilozerska: (Після Савур-могили)


Щось я давно з передка ніц не викладала. Ловіть фотосвіжачок - боєць з мого підрозділу (ОЛПЗ "Вольф" УДА) за роботою :)
o_bilozerska: (Після Савур-могили)
Автор цього тексту - молодий патріот України, студент, що мешкає в тимчасово окупованому Криму. Я скоротила матеріал, викинувши з нього всі моменти, які могли б допомогти російським спецслужбам ідентифікувати хлопця. Але мені відомо, хто він і в якому вузі навчається.

"...трохи думок щодо населення Криму, спираючись на власні спостереження прямо зсередини. Отже, я навчаюсь в одному з вишів Сімферополя. Викладачі з материкової України мають більш лояльне ставлення до України як такої, та до подій, що в ній ставалися, починаючи з Майдану (на їхніх заняттях відсутні розмови про політику або хоча б антиукраїнська пропаганда). Варто зауважити, що місцеві за походженням [викладачі - О.Б.] ставляться досить негативно до України, із чого виходить антиукраїнська пропаганда. Про викладачів з російського материку годі казати, повна ретрансляція контенту рівня кісєльова (особливо на заняттях з політології. Не виключаю, що це робиться централізовано за окремими вказівками, але не маю доказів).

Серед студентів настрої колихаються в повному спектрі, від лютих ватників (не дуже багато, але помітно) до тих, що готові стріляти в ватних одногрупників за український Крим (це я :)). Але найцікавіше в тому, хто становить основну масу студентства (як і основну масу населення Криму). Це звичайні люди "в базовій комплектації", яких не цікавить ніщо за рамками базових потреб. Вони не цікавляться політикою, хоча й мають ватні думки з політичних питань, бо московитська пропаганда скрізь й усюди, але якщо вдасться спокійно й детально поговорити, то все стає на свої місця, і нормальне, а подекуди досить патріотичне відношення до України відроджується (якщо не народжується вперше).

Вони точно не збираються і не будуть воювати чи взагалі переносити якісь лиха за "кримросіяназавжди" та іншу московську дурню. І звісно, що боротися за Україну не збираються теж.

Це все я пишу до того, щоб донести таку думку: коли ви (українські патріоти з материку) приїдете в Сімферополь та Севастополь на "Оплотах" (чи хоча б "Булатах" :), та встановите в Криму українську владу знов, ніякого опору не буде. Усі казачкі натурально з*буться за поребрик, або кинуть усяку проросійську діяльність. Багато з них змінять шеврони і займатимуться тим самим, що й раніше (показухою та синькою). Відключене від московської, та підключене до української пропаганди (сподіваюсь, що вона існуватиме на державному рівні до того часу), населення продовжуватиме жити собі своїми базовими потребами, але на власному досвіді відчувши, що таке влада московитів (що значно зменшує шанси російської пропаганди на успіх). Так що чекаємо на визволення, і потроху наближаємо, але про це тільки іншим каналом :)"
o_bilozerska: (Після Савур-могили)
Найгірше, що є у світі - брехня. Найважче - неможливість казати правду. Зв'язаний цією неможливістю - як боксер зі зв'язаними руками: його б'ють, а йому бити нічим.

Завжди знаходиться якась поважна причина, щоб не казати усе як є. Найперші серед них: "ця інформація нашкодить своїм", "ця інформація зіпсує міжнародний імідж", а також "люди не зрозуміють і не підтримають".

Той, хто не хоче або не може казати правду, щомиті підставляється: будь-яка наволоч може його ловити І БУТИ ПРИ ЦЬОМУ ПРАВОЮ, І ВСІ ЦЕ БАЧИТИМУТЬ.

Для прикладу - той самий Майдан. Коли ми заводимо шарманку про "злочинні накази", ми даємо ваті повне право тицяти нас носом у практику західних країн, де поліцейські зазвичай розправляються з мітингуючими значно суворіше, ніж януковичів "беркут". Коли згадуємо про "злочинну владу" - а чому, власне, вона була злочинна? Бо крала багато? Ну, так нинішні крадуть не менше.

А чому б нам хоч зараз не сказати правду: нас не влаштовував проросійський совково-ватний курс, який узяла влада. А оскільки за чотири роки свого президентства Янукович довів, що вкорінився міцно і переобрати себе не не дозволить, ми просто всіма підручними засобами, від гасел до бензину, усували його клан від влади. Якби він не підставився, розігнавши студентів, Майдан трапився б під час найближчих президентських, оце і все.

"Беркути" були зобов'язані за будь-яких обставин захищати режим. Але жаліти їх жодна нормальна людина не буде, бо їх тренували бити людей на підозрюваних у СІЗО (на людях, яких навіть наші продажні суди ще не визнали винними). Людей, які відмовлялися визнати свою провину, приковували до залізного столу чи стільця, залітав натовп отих "беркутів" з кийками і робили з людини інваліда. Жінок, які були "в отказі", били так само, як чоловіків. Маю знайому, яка через це пройшла, й не одного знайомого.
Так що отримували "беркути" - по заслугах. Ще й мало отримували.

Але забудьте, ніхто той "беркут" не покарає - ні за в'язнів, ні за Майдан. Жодна влада не покарає силовиків за те, що вони виконували накази попередньої влади. Інакше вони не виконуватимуть її накази. А їх же треба комусь виконувати. Бувають випадки, коли протестуючих, навіть мирних, необхідно розігнати. На Донбасі, наприклад, це вчасно не було зроблено, результат відомий усім. А буває, коли їх у жодному разі не треба чіпати, як сьогоднішню акцію на Банковій. І не "беркутам" же, чи "кордам", чи як їх там, приймати рішення у кожному конкретному випадку. Їхнє діло - підпорядковуватись. А без гарантій непереслідування вони цього не робитимуть.

Сьогоднішнє протистояння у столиці теж спричинено брехнею - в першу чергу, з боку влади. Казати всю правду не може ніхто, навіть я. Але все-таки треба казати її значно більше, ніж у нас це прийнято.

І ще - менше пафосу, більше здорового цинізму. Тоді й розчарувань ні в кого не буде.

18-е...

Feb. 18th, 2017 11:12 am
o_bilozerska: (Після Савур-могили)


Сьогодні третя річниця трьох переламних днів Майдану...
Два моїх відео, зняті того дня: бої у Маріїнському парку ( з самого початку, знімала з дерева на "нейтралці", на фото це я на дереві і пан Олександр Ушинський, автор фото Сергій Олійник) і бій на Інститутській.
https://www.youtube.com/watch?v=CUf0FjDwtDw (Маріїнський парк)
https://www.youtube.com/watch?v=k_KrH1vXGAg (Інститутська)



o_bilozerska: (Після Савур-могили)
Народ, кажуть, що тут хтось купився на свіжий фейк про двогодинну розмову скайпом Дмитра Яроша та Ігоря Гіркіна-Стрєлкова. Зізнавайтеся - є тут такі? :)

Ну, примітивний вкид же (хоча текст, зізнаюся, складений непогано). Причому, спрямований не проти нас, а проти Гіркіна. Це його конкуренти замутили, а ми тут жодним боком.

Трошки власними мізками думати треба: навіщо Ярошу Гіркін, а Гіркіну Ярош? Вони нічим не могли б допомогти один одному, лише взаємно скомпрометувати самим фактом будь-яких спільних дій, намірів чи декларацій.

P.S. Гіркін, до речі, уже давно цей фейк спростував.
o_bilozerska: (Після Савур-могили)


Це мій найменшенький - Шкавуся, він же мсьє Шкавуль.
У новорічні свята у мене на руках опинилися важко хворі місячні цуценята нашої приблудної собаки-Підмітаки. Половина загинула від морозу, одну загризли, решта підхопили ентерит... Були свята, ні ветеринарів, ні спеціальних препаратів не було і близько, і я тиждень колола їм цефтріаксон з нашої аптечки і робила крапельниці від зневоднення. А потім через Фейсбук прилаштовувала по всій Україні.



Оце от було найменше і найслабше, і жалісніше за всіх скавчало. Його чекали потенційні господарі у чотирьох містах, але воно не змогло би витримати дорогу, треба було підростити, підгодувати трохи... Догодувалася до того, що нікому не віддала. Моє дитятко, Шкавуся.

Дитя зараз у гризабельному періоді - перегризло дроти вже від двох комп'ютерних мишок, знищило три хороші книги і мамину білизну, менш цінні речі і рахувати не беруся. Зате воно мамине. Ні до кого, крім мами, не йде, справно працює дзвіночком - жоден чужий не наблизиться непоміченим. А якщо хтось спробує напасти на маму чи підвищити на неї голос, дитя стрибає і без зайвих слів кусає його за ноги.



Вони з Сільвером зараз одного розміру і приблизно рівні за силою, тож цілий день качаються по підлозі, з'ясовуючи, кому з них випаде честь розвалити хату. При цьому Сіля (кіт!) кусається, а Шкавуся б'ється лапами. Усе, що в процесі трапляється на маршруті, перекидається, розбивається, розгризається і роздирається на дрібні шматки. Якщо мами кілька днів немає, інтер'єр не підлягає відновленню :) Коли Сільверу набридає гратися, він засинає десь нагорі, а Шкавуся починає розгризати бінти на пораненій Ефці...
Важко бути багатодітною мамою :)
o_bilozerska: (Після Савур-могили)


Я ніколи не писала жіночих мелодрам, не мала російського громадянства, та й Альоною, якщо вже на те, мене ніколи не звали. Аж до того, що якось на "Новій пошті" мені не одразу віддали посилку, бо відправник вказав ім'я Альона замість Олена чи Елена.
Як би сказати їм, щоб прибрали звідти моє фото?
o_bilozerska: (Після Савур-могили)
Як ви могли помітити, досі я нічого не писала про економічну блокаду окупованих територій.
Не хотіла, бо мою позицію багато хто міг би не зрозуміти. Але більше мовчати не можу.

Я обома руками за блокаду як за ідею. І так само проти реалізації цієї ідеї на практиці.

Чому? Бо у нашій державі усі подібні спроби перетворюються на так званий "перерозподіл потоків". Простіше - на банальний рекет. Ну, не буде так, щоб жоден вантаж не проїхав, хіба що короткий час, а буде так, що окремі, обрані підприємці "по договорняку" платитимуть гроші і їхатимуть. Або справді тривалий час не пускатимуть нікого, а потім візьмуть "відступне" і блокаду знімуть. Хто б цим не займався - мєнти, СБУ, добровольці - буде те саме. Знаю. Досвід.

І це при тому, що більшість учасників отих блокад, звичайно ж, чесні й ідейні. А блокади все одно перетворюються на заробляння бабла. Карма.

Через це сама ніколи не візьму участі у подібних заходах, і друзям не пораджу - до того часу, поки ми не матимем повноважень розстріляти перед строєм тих, хто пропустить вантаж за гроші. Все інше - смерть власної репутації.

І ще одне. Досі я писала об'єктивно, а зараз напишу суб'єктивно. Друзі, ви своєю довбаною блокадою не даєте нам воювати. Через вашу, повторюю, довбану блокаду, до якої ми абсолютно непричетні, мєнти з різних відомств дихати нам не дають. Ми не можемо виїхати зі зброєю ні на передок, ні на полігон, нікуди. Нас зупиняють і тримають під вартою багато годин, поки ті, кому треба, не напряжуть всі можливі зв'язки, щоб нас визволити і визволити нашу зброю. Нас чекають на передку, а ми сидимо мало не в обізянниках, зриваючи бойові завдання. А люди, які мали б ловити сєпарів, витрачають прірву часу і сил на те, щоб визволяти нас.

Скільки можна, а? Якщо не можете робити так, щоб не шкодити іншим - не робіть взагалі.
o_bilozerska: (Після Савур-могили)


Ефка серйозно поранена. Посікло її невідомо чим, але сильно. Вночі зробили операцію. Лежить тепер на ліжку як ганчірочка, лиже мені руки і просить не відходити від неї ні на хвилину.

Яке щастя, що в світі є стільки нормальних людей. Спасибі друзям, що організували транспорт у лікарню (бо був пізній вечір і ми були без транспорту), спасибі лікарям, які приїхали вночі, відчинили клініку і оперували собаку, ще й узяли за це копійки. Я зуміла правильно надати їй першу медичну, але все одно без негайної допомоги в клініці собака б загинула.

Знаєте, про що цей пост? Про те, що не судіть і не судимі будете. Ті, хто мене знають - знають, з яким майже благоговінням я ставлюся до необхідності дотримуватися моральних кодексів війни - тобто, не катувати полонених, максимально убезпечувати цивільних тощо. Так ось, якби у мене не було можливості вирішити питання з транспортом цивілізованим шляхом, я взяла б автомат і примусила б першого-ліпшого цивільного водія везти Ефку в лікарню. Потім я заплатила б йому, звичайно. Але, якби з моїм щастям він виявився ватою - сьогодні вже роздавав би інтерв'ю, як бойовики-нацисти узяли його в заручники.

Це задля собаки. А на що люди готові піти, і йдуть за потреби, коли йдеться про порятунок побратимів-людей?

Коротше, не судіть, і не судимі будете. Сьогодні я ще раз це зрозуміла.
o_bilozerska: (Після Савур-могили)
Неймовірну, і водночас дуже характерну історію розповіли мені.
Зустрілися в Ізраїлі дві єврейські родини: одна емігрувала з Росії, друга з України. Між собою ці дві сім'ї є родичами. Так ось, ті, що з Росії, не поважають тих, що з України, і називають їх хохлами.

З чого робимо висновок, що "русскій мір" - поняття не етнічне, це щось на кшталт небезпечного вірусу, який треба викорінювати антибіотиками і вакцинами :)
o_bilozerska: (Після Савур-могили)
Найпотужніші держави світу славляться тим, що їхні політики й дипломати, а за потреби і збройні сили, захищають своїх громадян, де б вони не опинилися, а їхні спецслужби дістають ворогів своєї держави, де б вони не були.
Радує, що принаймні за другим пунктом ми починаємо не відставати.

Це так, для своїх. А для чужих, самі знаєте, як воно буває: коли бандюки бабло не поділять, трапляється різне - то бомба у ліфті, то джміль у вікно.
o_bilozerska: (Після Савур-могили)
У порядку винятку пишу без пруфів, бо не маю зараз часу їх шукати, та й кожен може легко знайти їх сам.

Всі, хто читає хоч трохи ворожі ЗМІ і пабліки, бачив ту ахінею, яку вони зараз пишуть: про цілі камази українських трупів, які нібито вивозять з-під Авдіївки на Дніпровщину у крематорії тощо. І от спала мені зараз на думку одна цікава річ: що у 2014-му, коли ми взяли Савур-могилу, а потім зайшла російська армія і почала нас бити - таку саму ахінею писали тоді українські джерела, тільки про ворогів.

З цього випливає, що тоді били нас, а зараз таки б'ємо ми! І це радує.
o_bilozerska: (Після Савур-могили)
Шкода, що фотоапарату не було під рукою, а лише телефон...







ЩЕ КІЛЬКА ФОТО )

Profile

o_bilozerska: (Default)
Olena Bilozerska

April 2017

S M T W T F S
       1
234 5678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 21st, 2017 04:36 pm
Powered by Dreamwidth Studios